Публікації

Показано дописи з січень, 2023

«Всі свої ролі я називаю своїми дітьми», – Анна Німайєр, виконавиця ролі Лесі Українки в Черкаському театрі Шевченка

Зображення
       Війна непрохано внесла корективи в життя українців, підступно руйнуючи будівлі, родини, долі, мрії, безжально відтинаючи гострим лезом зв'язки з домівкою, улюбленою роботою, рідними, друзями... Війна не зважає на достаток, на статус, на вік чи на стать. У війни свій сценарій і свої ролі... Актриса Анна Німайєр приїхала до Черкас з Маріуполя, де випускниця Дніпропетровського театрально-художнього коледжу від 2008 року, з кількарічною перервою, служила Мельпомені в Маріупольському драматичному театрі. Успішно пройшовши конкурс на посаду артистки драми в Черкаський театр Шевченка, Анна Німайєр стрімко влилася в театральний колектив, втіливши півдесятка ролей упродовж декількох місяців. Наразі акторка готується до першої в її творчій кар'єрі ролі історичної постаті зі світовим ім'ям –  Лесі Українки.   – Роль Лесі Українки для мене дуже відповідальна. Готуючись до репетицій, я багато перечитувала, передивлялалася відео, вслухалася в запис її голосу, спілкувалася з режисе

«Ліна Костенко, на жаль, актуальна», – Сергій Павлюк про поновлення «Думи про братів Неазовських» у Черкаському театрі Шевченка

Зображення
           Заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк на запрошення керівництва Черкаського театру Шевченка завітав до міста для поновлення своєї студентської дипломної постановки «Дума про братів Неазовських» , аби після майже восьмирічної перерви глядачі відчули силу слова Ліни Костенко в рідному театральному просторі. – Це моя перша праця в театрі. Відтоді упродовж 18 років я здійснив 118 постановок. Мені, звичайно, приємно, але досить дивно, коли в театрі йде робота 18 років, враховуючи, що ти робив її, коли був молодим режисером – було інше покоління, інша музика, інші події. І зараз, через 18 років, виявляється, що твоя вистава ще є в репертуарі, її ще не списали, – ділиться Сергій Павлюк. Режисер зізнається, що було лячно починати першу репетицію, дивитися, що залишилося від вистави. Та попри те, що востаннє «Думу про братів Неазовських» грали близько 5 років тому, актори нічого не забули, емоційно вразивши постановника.  – На першій репетиції ми не виставляли світло,

Ольга Курська: «Кожна робота і кожна подія – це вже про перемогу»

Зображення
     Черкаська художниця Ольга Курська від повномасштабного вторгнення намагається закарбувати на полотнах знакові події незламної боротьби українців. Поміж волонтерством, викладанням у художній школі, благодійними заходами та буденними справами мисткиня встигає вдихнути у свої роботи надію і віру у беззаперечну перемогу України. – Я пам'ятаю, що перші чотири дні я не дозволяла собі малювати, відчувала потребу кудись бігти, допомагати, робити щось активне: робити бандеросмузі, протитанкові їжаки, насипати пісок для укріплень. Це здавалося набагато важливішим, ніж малювати. Плетучи вдень маскувальні сітки, а вночі без перестанку гортаючи стрічку новин, десь день на п'ятий я вирішила почати малювати, аби не збожеволіти, аби кудись направити енергію, яка накопичувалася, – згадує Ольга Курська. Так з-під пензлика художниці, у перервах між плетінням сіток та кікімор, десь на одинадцятий день війни водночас з'явилися дві перші картини серії «Хроніки Перемоги», на яких родина Хом