Публікації

Показано дописи з листопад, 2019

Роман «Доця» Тамари Горіха Зерня, насамперед, про ЛЮДИНУ

Зображення
       Після авторської презентації книги «Доця» на третьому Черкаському книжковому фестивалі   та спілкування з письменницею Тамарою Горіха Зерня й видавчинею Іриною Білоцерківською , яка посприяла виходу роману в світ у своєму видавництві «Білка», не могла дочекатися, коли ж залишуся сам-на-сам з історією, про яку вже так багато чула.     З перших сторінок «Доця» полонила неймовірно красивою мовою, глибиною кожної фрази, що потрапляла прямісінько в серце і впевнено пускала коріння в душі. На початку роману дуже хотілося, щоб історія Доці була схожою на історію казкової Попелюшки, або історію героїнь Сідні Шелдона, де жінка з нуля досягає небувалих кар’єрних висот, або походила на історію Віани Роше – героїні книги Джоан Гарріс «Шоколад», яка спромоглася змінити свідомість жителів французького містечка, зі щасливим фіналом… Хотілося… Але я знала, що «Доця» Тамари Горіха Зерня не вигадка, що у кожного героя є реальний прототип, а кожна ситуація чи діалог, описаний у кн

«Доки світло не згасне назавжди» Кідрука – реальний роман про реальність у реальності

Зображення
    Озброївшись рецептом "споживання" нового роману Макса Кідрука від самого автора та смартфоном із заздалегідь завантаженим додатком, взяла до рук «Доки світло не згасне назавжди». Зізнаюся, що трохи переймалася, що цього разу на читання піде більше дорогоцінного часу і додаток буде відволікати від основного сюжету, та поклалася на слова Макса, який зауважив, що « г оловне, щоб спілкування з книгою приносило насолоду. Час не важливий, важливо, аби    ви кайфували від історії ».      У результаті, на роман із доповненою реальністю витратила ті самі два дні, як і на всі попередні твори Макса Кідрука, адже, перегорнувши першу сторінку, не можна відірватися допоки не наштовхнешся на післямову автора та слова вдячності всім людям, які так чи інакше причетні до створення книги. А ще мені спало на думку, що досить символічно створити «доповнену реальність» до роману, в якому, власне, і йдеться про «доповнену реальність».     Після прочитання, чи то пак «споживання