Ольга Курська: «Кожна робота і кожна подія – це вже про перемогу»



    Черкаська художниця Ольга Курська від повномасштабного вторгнення намагається закарбувати на полотнах знакові події незламної боротьби українців. Поміж волонтерством, викладанням у художній школі, благодійними заходами та буденними справами мисткиня встигає вдихнути у свої роботи надію і віру у беззаперечну перемогу України.

– Я пам'ятаю, що перші чотири дні я не дозволяла собі малювати, відчувала потребу кудись бігти, допомагати, робити щось активне: робити бандеросмузі, протитанкові їжаки, насипати пісок для укріплень. Це здавалося набагато важливішим, ніж малювати. Плетучи вдень маскувальні сітки, а вночі без перестанку гортаючи стрічку новин, десь день на п'ятий я вирішила почати малювати, аби не збожеволіти, аби кудись направити енергію, яка накопичувалася, – згадує Ольга Курська.

Так з-під пензлика художниці, у перервах між плетінням сіток та кікімор, десь на одинадцятий день війни водночас з'явилися дві перші картини серії «Хроніки Перемоги», на яких родина Хом'яків у мирний та у воєнний час.


        – Я хотіла намалювати маленьку тваринку, яка б асоціювалася зі мною. Я вирішила, що це буде щось з ілюстративного мистецтва, бо я щойно завершила ілюструвати дитячу книгу. І тоді я намалювала Хом'ячиху. На одній картині Хом'ячиха до війни у вишиванці з дітьми під осяйним сонцем, а на другій роботі, під назвою «Доброго вечора, ми з України», Хом'ячиха перевдягла спідничку на штані, бандеросмузі, шини та протитанкові їжаки у неї напоготові, – розкриває історію образів художниця. – Для мене це мої два стани – до повномасштабної війни і в перші дні, після 24 лютого. 
        Далі одна за одною з'явилися інші картини, за кожною з яких стоїть особлива історія, емоційний стан, думки, мрії, молитви. Так, «Привид Києва», якого, як і годиться легендарному асу, Оля відтворила за штурвалом багатофункціонального винищувача F-16, народжувався уночі у перервах між виттям сирен, що сповіщали про повітряну небезпеку. 

– Зараз ми знаємо, що Привид Києва – збірний образ, а тоді він був легендарним пілотом, який за перші дні знищив кілька десятків ворожих літаків. Попри те, що мені сказали, що на озброєнні України немає такого винищувача, я була певна, що в нього має бути саме F-16.  Тому я вибрала для мого пілота цей літак і зобразила його на фоні обрисів Києва, – зауважує авторка.

            Вражає яскравістю і болем картина, на якій десятки дитячих черевичків, ніби затулених від світу російським прапором, з якого стікає кров. За словами художниці, на чорному полотні, яке Олі пощастило виграти у розіграші кілька років тому, мав красуватися Лев. Натомість, це полотно закарбувало пам'ять про невинних маленьких жертв російської агресії. Картина, яка створювалась упродовж місяця, просякнута біллю, і на неї важко дивитися без сліз. Художниця зізнається, що їй було дуже боляче малювати, адже доводилося вдивлятися у фотографії, намагаючись максимально достовірно відтворити черевички тепер вже небесних янголят, перечитувати трагічні історії так рано обірваних життів. 

– Коли в пам'ять про загиблих дітей почали проводити раптівки по всьому світі, я зрозуміла, що на цьому полотні буде дитяче взуття. Полотно вийшло дуже яскравим, я потім його перекреслила прапором держави-агресора, з якого стікає кров убитих діток. Така робота, на жаль, не втрачає актуальності, і багато людей висловлювали бажання її придбати. Я не хочу, щоб ця робота була у когось вдома. Вона винятково для експозицій, – зазначає художниця. 

        «Хроніки Перемоги» Олі Курської знову повертають споглядачів  до Маріупольського театру, до Бучі, Гостомелю, Ірпеня, до ТРЦ «Амстор» у Кременчуку, до пологового будинку у Вільнянську… На полотнах квіти на розстріляних парканах Бучі, Кіт з Бородянки, маленький хлопчик із Запоріжжя, який сам перетнув кордон зі Словаччиною з поліетиленовим пакетом та невеличким наплічником, рятівник корів з Ірпеня, борщ бійців Черкаської ТРО на лінії вогню у Попасній, мітинг спротиву в Новій Каховці…   З картини мисткині пронизують душу очі Історика – Павла Наконечного, засновника ГО «Поклик Яру», який у червні 2022 року загинув на Миколаївщині. 

           
        – Я вперше в житті малюю так багато болю. Мені притаманні пейзажі, квіти, ілюстрації до дитячих книжечок про собачок, котиків і мишок, абстракції… Якби мені рік назад сказали, що я буду малювати такі роботи, я б нізащо не повірила. У мене є роботи, у яких фарба розмішана сльозами. Є роботи, які, навпаки, дуже  позитивні, які заряджають надією, натхненням. Є роботи, які я концентровано малюю, бо розумію, що це просто треба виконати і зробити це якісно. Зараз мені усе болить, бо всюди є родичі, однокласники, друзі чи просто знайомі. Нема такого місця в Україні, яке б не боліло. Болить все однаково – болить від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня, – ділиться Ольга Курська.
           Оля зауважує, що створюючи картини, їй легше переживати горе і біль втрати. Навіть, якщо робота не вдається і її ніхто не побачить, вона приносить емоційне полегшення авторці. 

Попри біль, горе і тугу, на полотнах художниці присутні красномовні символи надії, любові, родини, дому, України: жовто-блакитні кольори, наш стяг, лелеки, соняхи, хати, квіти…

Позитивом дихають картини про нашу незламність, на яких Пес Патрон, Бавовнятко, Херсонські кавуни, Бойові Бджоли, Бойові Гуси («Вартові неба»), військовий, який скоро повернеться додому… 



        – Я не встигаю писати все, що хочу.  На жаль, чи на щастя перші 3-4 місяці війни я малювала більше, ніж зараз. Я розумію, що малювати важливіше, ніж займатися іншими справами, бо через певний час емоції згаснуть, а миттєвості поглинуться нескінченним потоком інформації, і якщо я зараз це не зафіксую, то за місяць-два, за рік ніхто вже ту чи іншу подію не згадає.  Більшість робіт написано в моменті, тобто щось сталося і в цей же день, або на наступний робота готова. Буває навіть – сталося і через дві години я вже це намалювала. Моя ідея – фіксувати все важливе, і наразі у мене кілька десятків заготовок чекають свого часу, – говорить мисткиня. 
        Символічно у День Збройних Сил України у виставковій залі ЧНУ імені Богдана Хмельницького відбулося відкриття першої виставки воєнного часу Ольги Курської «Хроніки Перемоги». Упродовж майже місяця черкасці та гості міста мали змогу на власні очі побачити роботи художниці, згадати події, відчути незламність українського народу, надихнутися вірою у перемогу. 

– Насправді, кожна робота і кожна подія – це вже про перемогу, бо все підштовхує, то того, щоб не здаватися. Всі моменти наближають перемогу, навіть дуже важкі і болючі. Ця виставка буде змінюватися. Я точно знаю, що я хочу її повозити по різних містах, але розумію, що в якесь місто поїде частина робіт, а інша частина буде зовсім нова. Ця виставка має назву «Хроніки Перемоги», і перемога буде у будь-якому разі, просто треба докласти ще трішечки зусиль. Перемога обов'язково буде, – вселяє віру черкаська художниця.



 Світлини з мережі Facebook

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

«Доця» – книга одночасно і про війну, і не про війну

«Всі свої ролі я називаю своїми дітьми», – Анна Німайєр, виконавиця ролі Лесі Українки в Черкаському театрі Шевченка

«Ліна Костенко, на жаль, актуальна», – Сергій Павлюк про поновлення «Думи про братів Неазовських» у Черкаському театрі Шевченка