У вирі мистецьких подій

                        Актор театру і кіно, ветеран російсько-української війни Андрій Криворучко (творчий псевдонім – Валенський) після тяжкого поранення на Донецькому напрямку в 2024 році повернувся до рідних Черкас з мрією змінити суспільство на краще завдяки силі мистецтва. Про професійний шлях, службу в ЗСУ, переосмислення життєвих пріоритетів, внутрішню трансформацію, вплив творчості на виховання молоді, досягнення і мрії мала нагоду поспілкуватися з актором-воїном, керівником театральної студії «Актор» Черкаської школи мистецтв імені Валентина Талаха Андрієм Валенським.  Андрію, у твоєму творчому здобутку втілення численних персонажей на театральній сцені, низка відеопроєктів, понад півсотні ролей у кіно, зокрема в українських серіалах, поміж яких «Слуга народу», «Пес», «Розтин покаже», «Жіночий лікар», «Останній яничар», «Поганий хороший коп». Чи пам'ятаєш свої перші кроки, які привели тебе у професію? ...

2 травня Канівський Театр Ветеранів представив прем'єру соціально-побутової комедії «Майже фараони» за мотивами п'єси Олексія Коломійця на сцені міського Будинку культури у Каневі. Минулого літа голова Ради розвитку громад Благодійного фонду «МХП-Громаді», депутатка Черкаської обласної ради Тетяна Волочай ініціювала доленосну зустріч із художнім керівником столичного Театру Ветеранів, актором і режисером Ахтемом Сеітаблаєвим та продюсером, очільником Асоціації «Сприяння розвитку кінематографа в Україні – дивись українське!» Андрієм Різолем, яка надихнула активістів Канівської громади на створення власного ветеранського театру.  Наразі у складі Канівського Театру Ветеранів, втіленого у єднанні Ветеранського простору «Патріот», творчої спільноти Канівського фахового коледжу культури і мистецтв, відділу культури виконавчого комітету Канівської міської ради, Канівського міського центру соціальних служб, Центру життєстійкості Канівської МТГ та ГО «Жінки Канівщини: сила в дії» за під...

       Анонсування прем'єри «Наше містечко» у постановці Антона Меженіна за п'єсою американського драматурга Торнтона Вайлдера стало нестримною звабою, аби я нарешті завітала до Театру Корифеїв у Кропивницький. П'єса 1938 року, яка принесла автору другу Пулітцерівську премію, закарбувавши його ім'я на театральних афішах храмів Мельпомени по всьому світу, залишається не підвладною часу і продовжує розпалювати уяву і фантазію режисерів-сучасників. Тому було неабияк цікаво познайомитися з першою масштабною роботою Антона Меженіна у славнозвісному Театрі Корифеїв. Щойно переступивши поріг ошатної глядацької зали, погляд падає на чоловіків і жінок у яскравому непритаманному сьогоденню одязі, які, незважаючи на відвідувачів театру, що прямують до своїх місць, неспіхом рухаються вздовж рядів… Звісно, нині виходом акторів до зали не здивуєш, але… Тут затрикраплю, аби повернутися до цього пізніше. «Людина сама нічого не може, людині завжди потрібен інший…», – поетичні рядки...