«Доки світло не згасне назавжди» Кідрука – реальний роман про реальність у реальності

    Озброївшись рецептом "споживання" нового роману Макса Кідрука від самого автора та смартфоном із заздалегідь завантаженим додатком, взяла до рук «Доки світло не згасне назавжди». Зізнаюся, що трохи переймалася, що цього разу на читання піде більше дорогоцінного часу і додаток буде відволікати від основного сюжету, та поклалася на слова Макса, який зауважив, що «головне, щоб спілкування з книгою приносило насолоду. Час не важливий, важливо, аби  ви кайфували від історії». 

   У результаті, на роман із доповненою реальністю витратила ті самі два дні, як і на всі попередні твори Макса Кідрука, адже, перегорнувши першу сторінку, не можна відірватися допоки не наштовхнешся на післямову автора та слова вдячності всім людям, які так чи інакше причетні до створення книги. А ще мені спало на думку, що досить символічно створити «доповнену реальність» до роману, в якому, власне, і йдеться про «доповнену реальність».

    Після прочитання, чи то пак «споживання», роману, спробувала визначити, що ж найбільше мене вразило у «Доки світло не згасне..», і чи перевершив цей роман «Де немає бога», який у мене викликав  свого часу неймовірні емоції. Дійшла особистого висновку, що порівнювати ці два романи не можна, і взагалі особистий рейтинг книг Кідрука я не збираюся робити, адже автор у кожному своєму романі акцентує увагу зовсім на різних речах.

   «Доки світло не згасне назавжди» для мене  - взірець розкриття підліткової психології, в деяких моментах глибоке бачення автором особливого світу тінейджерів проймало до мурашок і підступало комом до горла. Неймовірно, наскільки автор знається на вразливості підлітків, а в цьому випадку ще й на дівочих особливостях.

    На початку розгортання сюжету, коли мова зайшла про різні типи снів, у яких перебуває головна героїня, я згадала себе у підлітковому віці. Присягаюся, у мене теж були сни, після яких було відчуття, що замість відпочинку, ти, заплющивши очі, потрапляєш у інше життя, де треба боротися за своє виживання. І це були не поодинокі випадки, років у 16, близько місяця кожної ночі я потрапляла в місця, де точилася війна і треба було рятуватися від полону, або рятувати своє життя… Минулося, переросла. Проте у більш дорослому віці почала практикувати «сни на замовлення». Десь вичитала, що коли перед зануренням у сон в деталях уявляти певне місце, то уві сні виринеш саме там. Це дійсно працювало, і я частенько опинялася десь на березі океану серед пальм, але  не факт, що це був казковий сон, адже гарна картинка теж може приховувати небезпечні несподіванки. Відтак, я вже не могла випустити книгу з рук, проводячи паралелі з особистим досвідом, поглинаючи кожне слово автора і вимальовуючи в уяві живу, динамічну історію, яскраву навіть у темряві та чорно-білих снах героїні.

    У романі «Доки світло не згасне назавжди» Макс Кідрук майстерно жонглює наукою, психологією та художнім вимислом. У ті миті, коли ти дозволяєш собі заперечити певні події, апелюючи до здорового глузду, Макс миттєво підкидає наукове обґрунтування, зводячи нанівець спроби підловити автора. Зізнаюся, що відчула себе школяркою,  ретельно вчитуючись у текст про особливості людського мозку, зокрема про locus coeruleus, намагаючись зрозуміти той  складний функціонал. Звісно, як філолог, я змогла відзначити старання автора розтлумачити людською мовою всі процеси та механізми нашого мозку, та повне розуміння «високих матерій» все ж пройшло повз мене.  Мене це не засмутило, бо, як кажуть, Кесареві кесареве, тобто кожному своє. Натомість, мені було надзвичайно приємно зустрітися зі «старими знайомими», персонажами іншого роману Кідрука. Усвідомлення того, що автор їх не кинув на призволяще, а створив для них окремий світ, окрему реальність, запросив до нових пригод, не могло не потішити. Та й ще про одного героя іншого роману Макс згадує у інтерактивному додатку, завдяки якому можна знайти додаткову інформацію про персонажів, які фігурують в романі. Адже цього разу Кідрук не скакає з однієї сюжетної лінії на іншу, а веде мову в одній сюжетній площині, що також є цікавою особливістю «Доки світло…», не властивою попереднім творам автора.

    Упродовж мандрівки світами головної героїні, час від часу підсвідомо виринала думка, чи зважилася б я змінити щось у своєму житті, ризикуючи втратити дещо більше. Звичайно дівчина викликала і осуд, і співчуття, і несприйняття певних вчинків, до яких підштовхнув автор героїню. Для мене, історія Рути – це не лише фантастичний містичний трилер з інтерактивним додатком, а спроба Кідрука зробити світ кращим, зробити людей відповідальнішими, показати, на прикладі головної героїні, як запобігти трагедії, як, міркуючи над кожним своїм вчинком, не сплюндрувати своє майбутнє, наскільки важливо берегти сім’ю та розрізняти справжніх друзів.

     Не припиняю захоплюватися самовідданою працьовитістю Кідрука: створення додатку, пошук взаєморозуміння з розробниками, опрацювання наукових та медичних матеріалів, розмови з фахівцями та ще купа всього, що стало невід’ємною складовою творіння, втіленого в книзі «Доки світло не згасне назавжди».

Якщо комусь не зрозумілі мої філософські роздуми, тоді саме час взяти до рук «Доки світло не згасне назавжди».

Публікація: Інфоміст