ОКЕАН-ЕЛЬЗО-МАНІЯКАМ присвячується…
22 серпня 2014 року. Поїзд «Черкаси-Львів». У вагоні переважно молодь. То тут, то там з динаміків телефонів, плеєрів, планшетів, ноутбуків та інших розумних дивайсів лунає знайоме: «А я на небі, мила моя, на небі….», «Обійми мене, обійми мене, обійми….», «Стріляй!...». Зрозуміло: вагон заповнений прихильниками «Океану Ельзи», які їдуть на омріяний ювілейний концерт у місто Лева…
24 серпня…
У центрі Львова ніде яблуку впасти: такої юрби я давно не бачила… Ну хіба, на День Перемоги, коли майже все місто організовано примусово-добровільно вшановувало ветеранів і святково сунуло кілька кварталів, щоб покласти квіти до Пагорба Слави, аби потім з чистим сумлінням, відмарширувавши, випити по 50 «фронтових» вже зі своїми «бойовими товаришами».
Так от, центр Львова повністю захоплений туристами: вуличні музики на відведеній їм території в, приблизно, 20х10 метрів, хизуються перед глядачами своєю майстерністю грати чи співати твори «Океану Ельзи».. Є, звичайно, й інша «класика», але вона не привертає такої уваги, як ЛЕГЕНДАРНІ «ОЕ».
У нас із подружкою паморочиться голова від інтенсивного руху «гостей міста» в різні боки та від всеохоплюючої «океан-ельзо-манії». Вирішуємо перевести дух за філіжаночкою запашної кави на даху «Львівської майстерні шоколаду»… Очікування офіціанта супроводжується прослуховуванням трьох пісень «ОЕ», котрі лунають із динаміка телефону відвідувача за сусіднім столиком та захоплюючою лекцією про унікальність «ОЕ» й відсутність аналогів у світовій музиці всіх часів та народів…. Львівська кава з ароматом «Океану Ельзи» - це не зовсім те, заради чого ми дерлися на той дах…
Тож, не довго думаючи, вирішуємо чкурнути подалі від гамору центру і знайти спокій у підземеллі Львівської Опери, пронизаної духом творчості Соломії Крушельницької, Олександра Мишуга, Модеста Менцинського та інших талановитих виконавців і музикантів на «Лівому березі» річки Полтва.
Близько 17-ї …За три години має розпочатися дійство на «Львів арена». У «Лівому березі» «повна посадка»… Нам з подружкою щастить завоювати столик на двох, ми зручно влаштовуємося і зітхаємо з полегшенням, вгледівши на великих плазмах по всій залі…трансляцію виступів метрів року: The Beatles, Led Zeppelin, Pink Floyd, Deep Purple, ZZ Top, Nirvana, Muse… Недовго тішимося спокоєм: нашу гармонію місця, компанії та музики раз у раз порушує жіночий вокал з-за сусіднього столика перезбудженим вереском: «А я на небі!» Ми в оточенні, в самісінькому центрі «океан-ельзо-маніяків»…
18:30… Як же повільно тягнеться час… Та коли ж ви усі вже рушите вмирати від щастя, відчуваючи, що хтось наступив тобі на ногу, і ти оглух на одне або й на обидва вуха від вереску поруч, ти втратив голос від божевільного волання, бо якась невідома сила тебе спонукала кричати щодуху, і ти майже нічого не бачиш, крім НЬОГО… Десь далеко у сяйві софітів – малесенька пляма: ВІН! ГЕНІЙ!.. БОГ!...СЛАВКО ВАКАРЧУК!... І ти… на НЕБІ!..
19:00… Давайте, розходьтеся вже потроху, вам же ще якось дістатися до «Львів-Арени» треба! За годину початок! А ми тут спокійно відпочинемо…без вас, без божевільних фанатів, без Океану Ельзи…
Виходжу на вулицю вдихнути свіжого після дощу львівського повітря… Біля входу у заклад зупиняється парочка тицяючи на плакат, на якому написано «Океан Ельзи» і змовницьки шепочучи: «Ось. Це тут!» Що тут? Океан Ельзи – там, на «Львів Арена», а тут ми збираємося відпочивати!
Парочка заходить всередину, а я вирішую оглянути уважніше плакат, який має повідомити про ЩОСЬ, ЩО повинно відбутися ТУТ. Ледь стримую посмішку: «Лівий берег», 24 серпня, 21:00, Гурт Радіоніка, «Океан Ельзи» кавер-вечір, вхід вільний…
Від долі не втечеш?!
Коментарі
Дописати коментар