Мереживо казок поміж тривог: Черкаський театр ляльок вплітає у 60-ий сезон силу єднання і віру у втілення мрій

У вересні Черкаський академічний обласний театр ляльок розпочав свій 60-ий сезон, продовжуючи дарувати маленьким відвідувачам та їхнім рідним радісні зустрічі з казковими героями, втіху від сили добра, яке неодмінно перемагає, та яскраві враження, що надовго закарбуються у дитячій пам'яті. 

Особливих барв ювілейному сезону додав Фестиваль театрів ляльок «Мереживо казкове», який, попри війну та виклики буремного сьогодення, вже увосьме згуртував у Черкасах лялькарів із різних куточків України, аби не лише поділитися своєю творчістю з черкаськими глядачами, а й підтримати одне одного, надихнути, вселити віру у краще.

Власне, саме з метою об'єднати колег та театральні колективи й ініціювала фестиваль очільниця Черкаського театру ляльок Любов Величко ще понад 15 років тому. 

– Я обійняла посаду директора Черкаського театру ляльок у 2003 році і згодом помітила, що між керівниками театрів ляльок майже немає спілкування, окрім гастрольної діяльності. Мені хотілося розворушити колег, об'єднати. Так і з'явилася ідея провести фестиваль у Черкасах. Ми отримали звання академічного, зробили ремонт у глядацькій залі, привели приміщення до ладу, що не соромно й людей запросити. Назва фестивалю «Мереживо казкове» сама спала на думку, адже мереживо – це дивовижна річ, яку може сплести людина, а мереживо казкове «плетуть» у театрах ляльок. Та й будівля нашого театру нагадує казковий будиночок. А ще у Василя Симоненка, який працював у Черкасах, є рядки: «Світ який — мереживо казкове!». Перший фестиваль ми провели у 2010 році, і на нього завітали найближчі на той час друзі з Полтави, Дніпра й Кропивницького, – пригадала втілення ідеї Любов Величко.

Відкриття VIII Фестивалю "Мереживо казкове"

За словами очільниці театру й ініціаторки події, перший фестиваль пройшов у по-домашньому затишній атмосфері, а вже наступний у 2012 році  зібрав понад десять театрів та спричинив розголос у театральному колі. У 2015 році фестиваль набрав обертів і на 50-річчя до Черкаського театру ляльок  завітали не лише друзі-театрали з усієї України, а й представники влади з привітаннями та подарунками. Далі «Мереживо казкове» спліталося у чудернацькі театральні візерунки кожні два роки: 2017, 2019, 2021, 2023…

– Дехто може сказати, що йде війна, тож навіщо проводити фестивалі. Але ж діти не винні і вони хочуть свята. До повномасштабного вторгнення ми їздили один до одного з обмінними гастролями, щороку до нас приїздило по 5-6 театрів. Ми з директорами це влаштовували власними силами, гуртувалися, тижнями гостювали один в одного.  Обмінні гастролі – це важливий досвід. І нам було добре, і тим театрам, які до нас приїздили: діткам були цікаві нові обличчя і нові вистави, а для нас – нові бачення, нові режисерські ходи і задуми. Ми їздили по наших дитячих садочках і по школах, робили творчі зустрічі з акторами. Це було справжнє свято. Наші стосунки були теплими, як у родичів. І цьогоріч театри, які побували у нас на фестивалі, відгукувалися про щирий родинний прийом. Мабуть, більшої нагороди й не треба – теплі відгуки і сяючі очі дітей, які, поміж повітряними тривогами, все ж побачили вистави фестивалю і тут, у театрі ляльок, і в дитячих садочках та школах, куди ми приїздили з нашими учасниками. Як керівник Черкаського театру ляльок і як керівник фестивалю я можу сказати, що ми досягли своєї мети, нам вдалося це зробити, – акцентувала Любов Величко. 

Закриття VIII Фестивалю "Мереживо казкове"

За спостереженнями Любові Величко, війна внесла корективи не лише у життя українців, а й у світобачення і репертуарну політику театрів, зокрема зникли російськомовні вистави та вистави російських авторів, а натомість театри ляльок почали глибше досліджувати українську історію і культуру, звертатися до української класики, українських авторів.  

– Цей фестиваль перевернув світогляд. Всі театри, які приїхали на восьме «Мереживо казкове», привезли шедеври, і я не могла сказати, яка постановка, чи який театр кращий. Абсолютно всі без винятку вистави були чудові, з колоритом нашої України –  нашої рідної, милої, дорогої, найкращої в світі! – підкреслила директорка Черкаського театру ляльок, зауваживши, що дві останні прем'єрні вистави Черкаського театру «Хитра Коза» Володимира Радька і «Коли ще звірі говорили» Олександра Кузьмина за Іваном Франком насичені українськими образами, символами, менталітетом.

"Хитра коза", режисер Володимир Радько

Принагідно Любов Григорівна відзначила і родзинку цьогорічного фестивалю – дитяче журі, оскільки, за задумом, саме крізь призму дитячого бачення, організатори хотіли продемонструвати відмінність сприйняття мистецтва.

– Ми, дорослі, дивимося, як ляльку ведуть актори, як створені декорації, яка музика, яка режисура. А діти сприймають виставу по-іншому. Тож наше журі дало свою оцінку, визначивши, на їхній погляд, найкращих у різних номінаціях. Ми їх підтримуємо, тому що це їхнє бачення і вони повинні зараз навчити нас по-іншому дивитися на ту чи іншу ситуацію навіть у виставах. Нерідко на те, що ми пропускаємо, увагу звертають діти, – пояснила Любов Величко.

Дитяче журі з Херсонським театром ляльок

Повномасштабне вторгнення поставило низку викликів перед закладами культури, зокрема перед театрами ляльок. У кожного театру своя історія подолання перешкод, боротьби з викликами сьогодення – хтось втратив домівку, як Херсонський театр ляльок, і змушений був шукати прихисток у Коломиї, хтось продовжує творити мистецтво під обстрілами, як Запоріжжя, Дніпро, Миколаїв, у когось проблеми з творчим складом – чимало акторів стали на захист України, а дехто зробив вибір на користь закордону, є проблеми з фінансуванням і підтримкою держави. 

– Під час фестивалю ми з директорами театрів ляльок багато спілкувалися – зараз це така необхідність, як ковток повітря, ділилися, чим болить душа. У нашому театрі чотири колеги пішли воювати за Україну – Юрій Мяус, Ярослав Грушецький, Микола Король, Андрій Фісенко, двоє з них вважаються зниклими безвісти, але ми не беремо нікого на їхнє місце, ми їх чекаємо, – розповіла Любов Величко. 

Наразі Черкаський театр ляльок влаштовує благочинні покази для діток військових, загиблих воїнів, внутрішньо переміщених осіб та інших родин, які потребують підтримки. За словами директорки театру, за рік колектив грає близько чотирьох сотень вистав, з яких понад шість десятків – благодійні, окрім показів у вихідні дні в приміщенні театру, майже щодня є виїзди на інші локації, трапляється грати й по кілька вистав на день. 

Благодійна вистава для дітей військовослужбовців та ВПО

– Якби нам тяжко не було, а ми кожного разу до Різдва і Нового року ошатно прибираємо залу, намагаючись її зробити дійсно казковою, стараємось здивувати наших маленьких відвідувачів – найвибагливіших глядачів. Театр наділений неймовірною силою – діти, які змалечку ходять до театру, не будуть ображати тварин, молодших товаришів, не стануть злочинцями – вони будуть добрішими. «Неправди бійся, як біди, а казка – казка не облуда. Дитину в казку поведи – на світі більше правди буде», – наголосила на особливій місії театру Любов Величко. 

Театр ляльок з Кропивницького на фестивалі

Черкаський театр ляльок у листопаді відзначає 60-річчя від свого заснування і, як і годиться до ювілею, очільниця закладу культури згадала пам'ятні миттєвості й загадала бажання на майбутнє. 

– За період, що я працюю керівником театру, ми двічі побували на Всесвітньому фестивалі театрів ляльок у Китаї. Ми були єдиним театром, який там представляв Україну – при вході на фестиваль розташували наші ляльки і напис: «Черкаський академічний театр ляльок України». Це – гордість, і це вже про щось говорить.  Ми побували в Австрії і в Африці, де діти бігли за нашою машиною, і без сліз на це неможливо було дивитися. Ми показували вистави у поселеннях, де діти сиділи на підлозі, бо не було стільців. Ми вивчали французьку мову, щоб грати в Африці, і німецьку – для Австрії. Ми не схожі на жоден театр України, у нас своє обличчя і свої персоналії – головний режисер театру, нині військовослужбовець Ярослав Грушецький і художниця Каріна Чепурна, яка зараз працює віддалено, перебуваючи за сімейними обставинами у Харкові, – висловила гордість за Черкаський театр ляльок директорка. 

ІІ Міжнародний мистецький тиждень театрів ляльок  країн Тихоокеанського регіону (м. Наньчун, Китай), 2017

    Наразі Любов Величко прагне відновити вистави для дорослих «Наталка Полтавка» Ярослава Грушецького за Іваном Котляревським та «Ласкаво просимо» за п'єсою «Вдови» Славомира Мрожека у постановці Наталії Семенової, які випали з репертуару через брак акторів чоловічої статі. Мріє Любов Григорівна і про переобладнання театру відповідно до вимог сучасності – щоб були зручні дитячі крісла, які б регулювалися за зростом глядачів, щоб був дитячий куточок, мінікафе із солодощами, аби дітки могли відзначати дні народження чи інші свята з улюбленими казковими героями, а професійні актори доклали б зусиль, аби подія запам'яталася на все життя. Хотіла б очільниця Черкаського театру ляльок збільшити й чисельність акторського складу до, щонайменше, 25 і готувати всі вистави у кількох складах. Та й зарплати повинні бути гідні, бо хто виявить бажання працювати на мінімальний оклад, хоч і за покликом душі.

"Наталка Полтавка", режисер Ярослав Грушецький

– Мені дуже б хотілося, щоб цінували людей, які працюють у театрах, адже вони роблять не менший внесок у розвиток нашої країни, ніж люди у провладних кабінетах. Щоранку я прокидаюся з мрією про мир.  Мені так хочеться, щоб відчинилися двері, і зайшли всі четверо колег-захисників і сказали, що вони повернулися, – поділилася найголовнішим бажанням Любов Величко.

Зі свого боку хочеться висловити привітання Черкаському театру ляльок із 60-річним ювілеєм і побажати втілення як творчих задумів, так і особистих мрій під переможним небом України.