Сумський театр Щепкіна пропонує осягнути «Украдене щастя» крізь призму 90-х

             Вже понад сотню років п'єса Івана Франка «Украдене щастя», написана наприкінці ХІХ століття, знаходить втілення на театральних майданчиках України й за її межами, стає сюжетом екранізації.

23 серпня 2024 року режисер Сумського національного театру імені Михайла Щепкіна Дмитро Некрасов представив на розсуд театралів своє бачення одвічної боротьби за щастя крізь призму життя типового провінційного містечка Слобожанщини на межі століть – кінець 90-х - початок 2000-х. 

За словами режисера-постановника, саме цей часовий період йому близький, адже дитячі та юнацькі роки, враження, емоції міцно закарбовуються у пам'яті. Дмитро Некрасов пропонує глядачам пуститися в півторагодинну мандрівку театральною машиною часу, аби стати свідками провінційної драми.

Найперше, що впадає в око ще до початку розгортання драматичних подій, це продумана до дрібниць сценографія – на камерному сценічному майданчику відтворені кухня, вітальня і навіть гараж із мотоциклом «Іж Планета-4» – тогочасною мрією чоловічої частини селищної спільноти, символом свободи й незалежності на кшталт американського «Харлея». І до третього дзвоника глядачі мають нагоду розглянути елементи тодішнього побуту та вжитку, як-то яскравий килим на стіні, емальований посуд, триколісний велосипед, безліч абищиць і витребеньок на полицях, впізнаючи речі зі свого колишнього будення. До прикладу, чоловік позад мене не стримував емоцій, побачивши поміж велосипед зі свого дитинства, і для його втіхи той триколісник «Гном-4» у виставі виявився не просто реквізитом, а красномовним символом нереалізованого батьківства, чи то нездійсненого дитинства…

Відтак, завдяки художнім засобам, глядач відразу потрапляє на гачок, поринувши в атмосферу запропонованого часу, а прелюдія у вигляді проникливого автентичного виконання сусідками пісні «Цвіте терен» (саме цю пісню мені співала мама в дитинстві) та типового для тогочасся зливання/крадіжки «крутими парубками» бензину з мотоцикла за кілька хвилин беруть у полон всю глядацьку залу до фінальних овацій.

Саме коли всі «в темі» і виходять на авансцену персонажі Івана Франка… Але, ні, в цьому випадку – герої Дмитра Некрасова. Микола Задорожний (Віталій Хоменко), його дружина Анна (Крістіна Зограбян) та Михайло Гурман (Юрій Кулик) – кожен зі своїм твердим характером і зі своїм уявленням людського щастя.  Вже від початку взаємодії дієосіб зрозуміло, що щастя Миколи в «прибрано-наварено-налий-сто-грам-не-чіпай», а любов він демонструє виключно до свого байка. Михайло після Афгана для повного щастя прагне суспільного визнання, мріючи стати депутатом й отримати все «чого душа забажає», а для самоствердження і душі воління, красуня Анна добре пасує. Анна ж, на перший погляд може здатися, що підкорюється фатуму, проте дівчина з перцем марить про лише їй одній відоме щастя, не гребуючи подаяннями долі.

Гра акторів захоплює, заворожує, гіпнотизує, філігранність рухів, виваженість фраз не піддає сумніву «справжність» дійства – у сценах конфлікту, протистояння, пристрасті, божевілля… Під час діалогів Миколи з Михайлом іскри летять навсібіч,  маскулінність зашкалює, розриваючи простір потужною чоловічою енергією в синергії з акторською майстерністю.

Попри те, що жоден із героїв не викликає співчуття, їхні вчинки цілком зрозумілі для буремних 90-х, коли в моді були костюми adidas, різнокольорові й леопардові лосини, чолки-Карлсон і тусовки під «ВВ», а прийдешній день застилала імла невизначеності.

Оригінальний фінал «Украденого щастя» Дмитра Некрасова відпускає уяву глядачів у пошуку своєї розв'язки драматичної історії. 

Варто зазначити, що «Украдене щастя» Сумського національного театру імені Михайла Щепкіна у довгому списку престижної театральної Всеукраїнського Фестивалю-Премії «Гра»-2025 змагається за перемогу в номінації «За найкращу драматичну виставу камерної сцени». 

Якщо ви ще не бачили постановку Дмитра Некрасова, раджу до перегляду.