«Шевченко 2.0»: «березільці» представили театральне дійство на батьківщині Великого Кобзаря

 

 

    12 березня 2025 року легендарний Харківський «Березіль» представив черкасцям та гостям міста виставу-сон «Шевченко 2.0» – сценічне втілення ідеї академіка НАН України Бориса Гриньова режисером Олександром Ковшуном та драматургом Дмитром Терновим за підтримки Стабілізаційного фонду культури та освіти Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut.

Певний символізм вбачається у тому, що саме на батьківщині Великого Кобзаря відбувся другий прем'єрний показ вистави, адже у прифронтовому Харкові на закритий допрем'єрний перегляд 7 липня 2024 року потрапило обмежене коло театролюбів.

– Ця вистава почала свій творчий шлях із Національного театру імені Івана Франка в Києві, тому сьогодні у нас офіційно друга прем'єра. Ви не можете собі уявити, які ми щасливі, що зараз знаходимось на великій сцені Театру! Можливо, ви знаєте, що в Харкові нам доводиться грати в різних приміщеннях, які називаються безпечними, тобто різні підземелля, укриття тощо. Вони явно не є локаціями, які відповідають стандарту вашого театру. Ми з хвилюванням і з честю продемонструємо вам наше мистецтво, – звернувся до черкаських глядачів режисер Олександр Ковшун.

В основу п'єси лягли нотатки зі щоденника  Шевченка, який Тарас Григорович почав писати в останній рік заслання у 1857 році, коли вже знав про можливе звільнення, тому можна припустити, що записи носили не стільки особистісний характер, а послання друзям, тогочасникам і нащадкам. Театральна форма «шевченкових снів» дозволила зруйнувати просторові бар'єри і розгорнути дійство у позачассі, де Шевченко мандрує світами, розвінчуючи міфи про себе, нищачи радянські стереотипи, припасовуючи себе до сьогодення.

Вуса, кожух, смушева шапка, – основні атрибути увічнень Шевченка радянського періоду. «Мені тринадцятий минало» – бездумна мантра про тяжку долю маленького Тараса, який за століття став рекордсменом з кількості пам'ятників в Україні і світі. Власне, творці вистави влаштовують зустріч Тараса Шевченка (Валерій Брильов) зі своїм пам'ятником (EL Кравчук), у діалогах та суперечках з яким і народжується істина про «рукотворних» ідолів. «Пам'ять вища за людину. Пам'ять ідеальна, людина – ніколи. Навіщо нам зберігати пам'ять про неідеальне».

У своїх нотатках Тарас Шевченко описував засланське повсякдення, неуникне спілкування з представниками ворожої нам нації, тому у виставі багатогранними театральними засобами демонструється мерзенність рашистського способу життя, огидність одвічних імперських наративів, викликаючи відразу до їхньої мови та культури, стверджуючи, що «за російською культурою йде рашистська армія»...

На противагу цьому, по сучасному в суголоссі з нинню лунають Шевченкові слова у виконанні EL Кравчука: «Садок вишневий коло хати, а дрони, як хрущі гудуть»... Й упродовж театрального дійства музикант, актор і співавтор музичного оформлення натхненно ділиться своїм сприйняттям «слів Тараса». До речі, співак нещодавно випустив мініальбом «Для мене так звучить Тарас», куди увійшли омажі на вірші Шевченка, створені ідейним натхненником «Шевченко 2.0» Борисом Гриньовим, які звучали у виставі. 

Сценографія вистави, над якою працював художник Костянтин Пономарьов, вражала глибиною дослідження Шевченка, динамікою, чіткістю демонстрації не лише часових та просторових проміжків, а й підкреслювала характери й настрої персонажів, викликаючи емоції від осягнення дійства через візуалізацію. 

Майстерно проведені паралелі з сучасністю – епічний гол Шевченка-футболіста у ворота Філімонова, як символ надії, що таки запалає Кремль, біля якого не раз прогулювався Шевченко-пророк.

Синергія ідеї, драматургії, режисури, сценографії, акторської гри, музичного та пластичного оформлення створили самобутнє багатошарове театральне дійство, яке не лише розкриває Шевченка, як людину з усіма чеснотами і пороками, а й поглинає свідомість, спонукаючи розгадувати закодовані сенси. 

Загалом «Шевченко 2.0» створювався, як масштабний проєкт загальноукраїнського, чи й загальноєвропейського значення. Виставу-сон Харківського театру імені Шевченка «Березіль» вже побачили в столиці й у Черкасах, а на початку квітня постановка розгорнеться на театральній сцені Полтавського театру імені Миколи Гоголя у межах фестивалю театрального мистецтва «В гостях у Гоголя».

Світлини Харківського театру імені Тараса Шевченка "Березіль"