Фестиваль "Дума про волю" – перший крок до заснування Кобзарського цеху в Черкасах




Унікальний Всеукраїнський Козацько-Кобзарський фестиваль «Дума про волю», який 24-26 травня, проходив на Черкащині, об’єднав справжніх патріотів, шанувальників автентичної української культури, національних бойових мистецтв та прихильників відродження української духовності.

На території агросадиби «Добра хата» на лоні природи у селі Чубівка, подалі від інтернет-мереж та звичної цивілізації, гості фестивалю мали нагоду просякнути козацьким духом та відчути глибину української народності, потрапивши у полон чаруючих звуків кобзи, бандури, старосвітських та сучасних музичних інструментів.

          Ми хочемо, щоб учасники фестивалю відчули унікальну автентичну атмосферу, доторкнулися до козацтва і до кобзарства, як до езотеричної духовної школи, – говорить про мету події ідейний натхненник Павло Теличкін. – Для цього потрібно на деякий час психологічно вийти із урбаністичного  сучасного середовища, побути без інтернету, без соціальних мереж, без телефонного зв’язку, і, скажімо, заново народитися, пробудити голос своєї крові.
Ідейний натхненник та організатор фестивалю розповів, що сам походить із роду характерників. З раннього дитинства поруч була наука про славетні дії наших предків, а вже у підлітковому віці, у часи незалежної України, на щастя, спіткав справжню традиційну школу бойових мистецтв, яка фактично відповідала основам характерного мистецтва. Крім цього, з'ясувалося, що один із вчителів виявився нащадком славетного роду кобзарів, з яким із середини 90-х років Павло і мріяв відродити давню традицію, що протягом століть систематично знищувалася.

        Ми не лише мріяли, а й наполегливо працювали.  Я отримав позитивний досвід відродження втраченого культурного явища  в іншій країні. У Словаччині нам вдалося відродити гірудотерапію, або лікування п'явками. Представники місцевої влади були надзвичайно вдячні за те, що ми повернули в їхнє середовище таку цілительську практику, – ділиться досвідом Павло Теличкін Вирішивши, що ми вже готові до такої роботи і організаційно, і методологічно минулого року ми зареєстрували громадську організацію «Лицарський орден козаків характерників»  та почали втілювати ідею: майстер класи на «Дахнівській Січі», зустрічі з представниками кобзарських цехів, взяли участь у міжнародному Кобзарському фестивалі у Пирятині, познайомилися з керівництвом ГО «Ресурсний центр АНГО», якому дуже імпонувала наша ідея, тому що, за їхніми словами, у селі Чубівка, на місці агросадиби, виявляється колись була козацька школа.

Павло Теличкін переповів історію про те, як гетьман Сагайдачний подарував ту землю козаку Чубу за його воїнську звитягу, і Чуб розпочав на тій землі готувати молодиків до козацької науки.
        Почувши цю історію минулого літа, ми з однодумцями вирішили саме на цьому сакральному місці провести Козацько-Кобзарський фестиваль. Почали готуватися, приєдналися інші громадські організації, у команді з’явилося чимало цікавих, вмотивованих, цілеспрямованих людей. Паралельно з підготовкою до фестивалю з’явилася ідея організації у Черкасах Кобзарського цеху. Тому фестиваль «Дума про волю»   це фактично перший крок до організації Кобзарського цеху, – зазначає керівник Лицарського ордена козаків характерників.

Програма фестивалю вражала розмаїттям та гармонійним поєднанням видів діяльності, абсолютно виключаючи можливість занудьгувати, чи не знайти заняття до смаку: показові виступи вихованців Школи бойового гопака під пильним керівництвом Олександра Проценка, козацькі забави,  оздоровчі практики від Лицарського ордену козаків-характерників, ярмарок народних майстрів, майстер-класи з народних ремесел та козацько-бойових мистецтв, зокрема набуття навичок кухаря польової кухні, володіння зброєю, виготовлення традиційних прикрас та оберегів.  Навколо багаття влаштували тематичні гутірки, а надвечір, після частування козацьким кулішем, всі охочі скористалися нагодою поспівати пісень під музичний супровід кількох гітар, бандур, сопілки та гармоніки. Родзинкою національно-патріотичної події стали виступи черкаських музикантів та гостей з єдиного в Україні навчального закладу, де викладають старосвітську музику і навчають грі на старосвітських інструментах – Стрітівського педагогічного коледжу.

  Ми запросили онука одного із засновників Стрітівської школи кобзарського мистецтва, який, за волею долі, є моїм хрещеником, зауважує Павло Теличкін. –  Я мав щастя товаришувати з Василем Литвином, Великим кобзарем сучасності, засновником коледжу, і навіть став хрещеним батьком його внука. Сьогодні хлопці привезли старосвітські інструменти і академічну бандуру, аби  потішити гостей традиційним репертуаром.

Нині Стрітівський коледж продовжує відроджувати кобзарське мистецтво та виконавські традиції українського народу, там навчають майбутніх музикантів, бандуристів – «речників народного духу». Затамувавши подих, розчинилися гості та учасники фестивалю у  самобутності виступів молодих музикантів, вслухаючись у мудрі слова народних пісень та пропускаючи крізь серце магію звуків музичних інструментів, які оживали від майстерних доторків юнаків.

           Я б радив, тим, хто хоче навчитися грати справді, як це робили старці, як вони виконували композиції, як вони співали, зв’язатися з моїм викладачем Володимиром Кушпетом. Володимир Григорович –  автентичний кобзар, ентузіаст відродження гри на старосвітських інструментах, майстер своєї справи, говорить юний музикант Данко, онук співзасновника Стрітівської школи кобзарського мистецтва Василя Литвина. – Особисто я не вважаю себе автентичним виконавцем, я просто музикант, академіст. Народна музика для мене один із жанрів, у якому я розвиваюся. У майбутньому у мене в планах створити гурт, щоб розвивати українську метал-сцену, яка абсолютно убога, а українські метал-гурти можна порахувати на пальцях двох рук, якщо не на одній, і вони переважно виконують пісні англійською, а не українською мовою.

Загалом, до бандури не можна залишатися байдужим, самобутність звучання цього інструменту має владу над часом, полонить серця, збагачує душі. Свого часу зацікавився таємницею виготовлення бандури і керівник Черкаської Школи Бойового Гопака Олександр Проценко.

      У мене теж було бажання створити цей інструмент, протягом процесу створення їздити саме в цех, вчитися грати, ділиться Олександр Проценко. – Я коли їздив до Київського кобзарського цеху, намагався зробити собі бандуру, але це дуже кропіткий довгий процес. Я вже зробив заготовку, вирізав бандуру, але ще багато чого треба зробити. Створювати бандуру   це як ікону малювати.

Безперечно, кобзарство – унікальне явище в історії українського народу, адже саме кобзарі, лірники та бандуристи створили унікальну систему духовної та виконавської освіти. Кобзарі дарують людям скарби народної пісні, чудодійними звуками бандур пробуджують в душах слухачів гордість за своє минуле, закликають до дії в ім’я прийдешнього.

 Козацько-кобзарський фестиваль «Дума про волю» – це своєрідний старт великої справи, яка, завдяки спільним зусиллям має набути розголосу та досягти результатів. Ми будемо активно розвивати разом обраний напрямок, наголосив керівник Черкаської школи бойового гопака Олександр Проценко.


Публікації: Нова Доба, Прочерк

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

«Доця» – книга одночасно і про війну, і не про війну

Фестиваль «Холодний Яр-2021» запалив новий вогонь у серцях нескореної нації

Черкаський Театр Шевченка провів глядачів життєвими стежками Лесі Українки