Оновлення вхідної групи музею Трипільської культури в Легедзиному – один із етапів тернистого шляху до майбутнього європейського музею

Попри те, що офіційний туристичний сезон у Державному історико-культурному заповіднику «Трипільська культура» розпочнеться навесні, 2 лютого 2024 року музей Трипільської культури у Легедзиному зустрічав відвідувачів із нагоди відкриття оновленої вхідної групи закладу.

– Близько двадцяти років тому приміщення фельдшерсько-акушерського пункту ми почали перетворювати на музей, а сьогодні зібралися на відкриття вхідної групи. Це один із етапів нашого тернистого шляху до майбутнього європейського музею, – зазначив, вітаючи гостей, директор Державного історико-культурного заповідника «‎Трипільська культура» Владислав Чабанюк.

За словами очільника заповідника, в районі історичної Уманщини сконцентровано біля 20 трипільських поселень, які вважаються найбільшими поселеннями ранньо-землеробського світу. Заповідник виник на місці наймасштабнішого з них, що знаходилося між селами Легедзине і Тальянки й мало площу більше ніж 450 га та досліджується вже понад 40 років. Інші поселення-гіганти, такі як: Майданець, Доброводи, Косенівка, Піщане, Глибочок розташовані поруч, тому і заповідник Трипільської культури не в Трипіллі, на Київщині, а саме на цьому місці. На жаль, через брак фінансування дирекція заповідника самотужки шукає можливості для реконструювання й збереження історичного спадку, заохочуючи до співпраці благодійників та небайдужих людей.

– Без підтримки меценатів заповідник як установа культури навряд чи міг би розвиватися. Ми тісно співпрацюємо з Інститутом археології НАНУ і виросли завдяки експедиціям Інституту. Ми збираємо, реставруємо й експонуємо матеріали не лише з нашого регіону. Наприклад, трипільській кераміці з різних регіонів України, яка представлена у нашому музеї, шість чи сім тисяч років, і це одна із найбільших фондових колекцій. Унікальні експонати потрібно показувати людям, а для того, щоб показувати, необхідні умови. Сьогодні у нас вже є мистецький вхід – і людина, заходячи до музею, підіймаючись сходами, усвідомлює, що вона потрапляє у потужне священне місце, – розповів Владислав Чабанюк.

Оновити вхідну групу музею Трипільської культури допоміг Благодійний фонд «‎МХП-Громаді» в межах національного проєкту «‎Збереження культурної спадщини». Владислав Чабанюк також вдячний за підтримку Управлінню культури і збереження культурної спадщини Черкаської ОДА та будівельній компанії «Нові Зодчі», які відновили призупинені у 2007 році роботи.

– У складний і дуже важкий час ми спільно продовжуємо займатися популяризацією нашої культурної давньої спадщини. Це дуже важливо, тому що це – наша ідентифікація. Нам потрібно знати, хто ми на цій землі і яке наше коріння, – наголосив очільник заповідника.

Зі свого боку директор Департаменту корпоративної соціальної відповідальності компанії МХП Павло Мороз зауважив, що від початку повномасштабного вторгнення компанія не зупинила свою діяльність, паралельно допомагаючи армії, підтримуючи виробництво та культуру.

– Спільно з нашим стратегічним партнером – Благодійним фондом «‎МХП-Громаді», який народився на Черкащині, для розвитку українських громад ми реалізували низку проєктів у сфері культури. Такі прізвища, як Шевченко, Симоненко, Стус, Леонтович, Чорновіл є знаковими для української історії. Ми вважаємо, що підтримка таких ініціатив є важливою складовою, аби ці три кити: армія, економіка і культура спільною взаємодією плекали основну ідею – перемогу України, – наголосив Павло Мороз.

Благодійний фонд «‎МХП-Громаді» в межах національного проєкту «‎Збереження культурної спадщини» підтримав низку українських музеїв: музей Трипільської культури, музей Миколи Леонтовича та музей Василя Стуса на Вінниччині, музей В'ячеслава Чорновола на Черкащині, Національний музей народної архітектури та побуту України в Пирогові на Київщині. Спільно з Черкаським літературно-меморіальним музеєм Василя Симоненка видали нову збірку Василя Симоненка «Молитва», до якої увійшли найкращі твори письменника, а також не публіковані раніше 80 сторінок рукописів автора, наданих родиною літератора. Унікальний проєкт «Кіно заради Перемоги!» дав змогу переглянути українські фільми захисникам України у військових частинах та десяткам тисяч глядачів у громадах без кінотеатрів.

– Дуже важливо українцям робити кроки в усвідомлення національної ідентичності. Наша компанія вважає за обов'язок плекати українську культуру: музеї, кіно, книги, пісні, фольклор, для того, щоб якомога більше українців могли дізнатися про свою історію, докопатися до архівів, подивитися на артефакти, дізнатися про боротьбу відомих українських митців, які у важкі для країни часи поклали життя за права України. Саме тому нашому Фонду було важливо «розблокувати» екскурсійний і туристичний потенціал цього унікального місця, – зазначила директорка Благодійного фонду «‎МХП-Громаді» Тетяна Волочай.

Віднині «вхідною візитівкою» музею стала інсталяція з копій трипільської кераміки, яка милує око щойно переступаєш поріг. До традиційних експозицій музею, у яких представлений трипільський посуд та його фрагменти; знаряддя праці із кісток та каміння; глиняні статуетки тварин та людей, яким вже понад 5 тисяч років, додалося ще дві виставки: археологічна – «Трипільська тканина», і художня – виставка картин народного художника України Володимира Козюка, який наразі має 11 діючих виставок, чотири з яких експонуються закордоном.

Експозицію, присвячену трипільській тканині, де можна побачити реконструкцію трипільського одягу, який не раз випробовувалася на різних кінозйомках, знаряддя праці, за допомогою якого виготовляли тканину, відбитки тканини на частинах давнього посуду, стенди з інформацією, музейники підготували спеціально до відкриття нового входу. «Сенсаційною» археологічною знахідкою, представленою на виставці, вважається фрагмент тканини віком понад 6000 років, яку знайшли у 1971 під час розкопок на Дністрі поблизу поселення Велика Слобідка Кам'янець-Подільського району. Маленький клаптик випадково запікся у глині і дивом вцілів для того, аби нащадки створили уявлення про розвиток трипільців. Відвідувачі музею стали свідками першого представлення цієї тканини у музейному просторі.

– Для української європейської етнографії – це дуже тонка робота. Нехай, це маленький фрагмент, який ще мусить бути дослідженим, але це найстаріша тканина в Україні, – акцентував директор Державного історико-культурного заповідника «‎Трипільська культура» Владислав Чабанюк.

Окрім оглядин експозицій музею, того дня Сашко Лірник представив гостям музею мультфільм про Легедзине, ідейним натхненником, сценаристом й актором якого виступив сам казкар. В епізоді українського анімаційного казково-пізнавального серіалу «Моя країна Україна» від студії Novator film йшлося про чарівний глечик, що оберігав людей села Легедзине від часів Трипілля до сьогодення.

– Світ легедзинський неймовірно багатий. Шість тисяч років тому ще Єгипетських пірамід не було, а на цих землях вже люди жили. На черепках трипільських артефактів такі ж символи і візерунки, як на наших писанках. Це сакральні символи і вони передаються від покоління в покоління. Легедзине надихає, я тут почуваюся своїм, як вдома, – поділився казкар Сашко Лірник.

Після перегляду документального відео Миколи Кулика про історію Легедзинської башти та анімаційного фільму про трипільський оберіг, письменниця Марина Павленко презентувала свою книжку для дітей про Трипілля «Василина і трипільський слід», а всі охочі мали нагоду доторкнутися до давніх ремесел – енергетично проникнутися миттєвостями творення, взявши участь у майстер-класах із гончарства від Діда Панаса, ліплення від Олени Кутецької, виготовлення оберегів від Ольги Собкович та зачаруватися співом дівочого тріо з Шевченкового «Жоржини».

– Велика війна не лише за ресурси, але й за ідентифікацію та культурно-історичну спадщину. Хто ми на цій землі, хто стоїть у віках за нами і хто стане на ній після нас? Музеї не лише зберігають пам'ять – вони дають сенси, – наголошують у Державному історико-культурному заповіднику «Трипільська культура».