У вирі мистецьких подій

     Черкаська художниця Ольга Курська від повномасштабного вторгнення намагається закарбувати на полотнах знакові події незламної боротьби українців. Поміж волонтерством, викладанням у художній школі, благодійними заходами та буденними справами мисткиня встигає вдихнути у свої роботи надію і віру у беззаперечну перемогу України. – Я пам'ятаю, що перші чотири дні я не дозволяла собі малювати, відчувала потребу кудись бігти, допомагати, робити щось активне: робити бандеросмузі, протитанкові їжаки, насипати пісок для укріплень. Це здавалося набагато важливішим, ніж малювати. Плетучи вдень маскувальні сітки, а вночі без перестанку гортаючи стрічку новин, десь день на п'ятий я вирішила почати малювати, аби не збожеволіти, аби кудись направити енергію, яка накопичувалася, – згадує Ольга Курська. Так з-під пензлика художниці, у перервах між плетінням сіток та кікімор, на одинадцятий день війни водночас з'явилися дві перші картини серії «Хроніки Перемоги», на яких родина Хом'

       Вже втретє ГО « Поклик Яру » влаштувала Зимовий похід імені Юрія Горліса-Горського, аби  вшанувати пам'ять воїна УНР, автора роману « Холодний Яр » ,  незламних героїв холодноярців,  повернутися до джерел української культури, історії та продемонструвати учасникам красу і силу Холодного Яру. Комендант події Нікіта Чевіров із позивним Лінгвіст не втомлюється оповідати історію потрапляння Юрія Горліса-Горського в Холодний Яр, коли 20-ти річний хорунжий з офіцерським званням Богданівського кінного полку імені Чорних Запорожців занедужав під час Першого зимового походу Армії УНР. Після того, як черниці Мотронинського монастиря поставили Юрія на ноги, він залишився в Холодному Яру та продовжив свою діяльність у статусі повстанця.        – Юрій Горліс-Горський дійсно йшов у Першому зимовому поході армії УНР, але жодної нагороди не отримав, адже наприкінці походу вже перебував у лавах холодноярців. Відтак, ми організовуємо цей зимовий похід, насамперед, з метою привернення уваги

            Після п’ятирічної перерви на сценічному майданчику Черкаського театру ляльок знову запанували пристрасті на тлі кохання та ревнощів. Експериментальна постановка  "Salut, jealousy, або Привіт, ревнощі!"  Наталії Семенової після певних трансформацій, спричинених режисерським баченням Володимира Радька, відтепер має намір посісти чинне місце у дорослому репертуарі лялькарів. Поетична фантазія на основі віршів черкаського поета Олексія Юріна, поетеси з Івано-Франківська Ліни Петляк та авторських пісень актора Олександра Швидкого порушує одвічну тему кохання. Кохання у виставі, як і годиться за класикою жанру, зіткане із мережева сподівання, розчарування, зітхання, страждання…      – Ця вистава про любов, як, власне, і все навкруж нас про любов. Будь-яка вистава, будь-який твір будується навколо любові, яка має перемагати. У назві нашої вистави є слово ревнощі, які завжди супроводжують любов, і від цього нікуди не дітися, – пояснює режисер Володимир Радько. Щойно піді

  « Це був носоріг, ну, звичайно, це був носоріг!.. »   20 листопада 2022 року у Черкаському театрі Шевченка з аншлагом пройшов першопоказ трагікомедії абсурду «Носороги» Станіслава Садаклієва за п'єсою французького письменника і драматурга румунського походження Ежена Йонеско.  Так склалося, що після анексії Криму у червні 2014 року комедію абсурду «Сніданок з ворогом» за твором Фернандо Аррабаля «Пікнік» у Черкасах поставив режисер-переселенець із українського півострова Антон Романов, а через 8 років війна підштовхнула звернутися до  театру абсурду головного режисера Черкаського театру Шевченка Станіслава Садаклієва. Адже цей жанр за допомогою мистецьких засобів дозволяє оголювати нерви життя, піднімати на поверхню глиби реалій сьогодення, спонукає до занурення у пекло особистих вагань і сумнівів, змушує прислухатися до голосу власного сумління та ставати на боротьбу зі своїми одвічними страхами.       – Свого часу абсурдисти зробили революцію в драматургії. П'єса Йонеско «Н