У Черкаському театрі Шевченка з'явилися «Носороги»
«Це був носоріг, ну, звичайно, це був носоріг!..»
20 листопада 2022 року у Черкаському театрі Шевченка з аншлагом пройшов першопоказ трагікомедії абсурду «Носороги» Станіслава Садаклієва за п'єсою французького письменника і драматурга румунського походження Ежена Йонеско.
Так склалося, що після анексії Криму у червні 2014 року комедію абсурду «Сніданок з ворогом» за твором Фернандо Аррабаля «Пікнік» у Черкасах поставив режисер-переселенець із українського півострова Антон Романов, а через 8 років війна підштовхнула звернутися до театру абсурду головного режисера Черкаського театру Шевченка Станіслава Садаклієва. Адже цей жанр за допомогою мистецьких засобів дозволяє оголювати нерви життя, піднімати на поверхню глиби реалій сьогодення, спонукає до занурення у пекло особистих вагань і сумнівів, змушує прислухатися до голосу власного сумління та ставати на боротьбу зі своїми одвічними страхами.
За словами режисера, усі, хто долучився до створення вистави: сценограф, художниця з костюмів, цехи, актори, намагалися просотати постановку метафорами та алегоріями, щоб розбурхати уяву глядачів, спонукати до роздумів, до пошуку особистих сенсів.
І це вдалося. Режисерська робота, сценографія, костюми, музичне оформлення, пластичні композиції, акторська майстерність – з перших хвилин беруть у полон, з якого не має шансів вивільнитися до фінальних акордів.
Від сценографії та костюмів у чорнобілих кольорах, у кращих традиціях кубізму (авангардна течія в образотворчому мистецтві, що передувала абстрактному мистецтву), створених творчим подружжям Ридванецьких, не можливо відвести очей – хочеться розглядати кожну дрібничку, перераховувати чорні та білі елементи на химерних костюмах персонажів, не кліпаючи спостерігати за незліченною кількістю кубів, які чудодійним чином трансформуються упродовж вистави, власне, і формуючи самобутні декорації.
«Носороги» – вже третя спільна робота Станіслава Садаклієва з Сергієм та Наталкою Ридванецькими. До цього творче тріо мало нагоду разом створювати постановки «Украдене щастя» в Черкаському театрі Шевченка та «Хто я?» з колективом Луганського українського музично-драматичного театру в Сєвєродонецьку, тому, за словами митців, вони стали однодумцями, навчилися відчувати один одного, працювати в одному напрямку, та навіть не можуть згадати, хто ж є ініціатором саме такої сценографії і костюмів.
– У кожної вистави є свої вимоги, свої потреби, тож ми працюємо відносно стилістики кожної вистави. У цій виставі довго шукали образи, певні асоціативні речі. Якщо дотепер ми шукали образ персонажа і доповнювали цей образ костюмом, то тут ми працювали, аби кожен актор вирізнявся. У цій виставі, попри певну загальну уніфікованість, ніби всі схожі, але кожен різний. А чорнобілі кольори – це простір для уяви і фантазії кожного глядача, – зауважує художниця з костюмів Наталка Ридванецька.
Підхоплюючи думку дружини, сценограф постановки – заслужений художник України Сергій Ридванецький додає, що саме такі костюми і декорації підкреслюють та загострюють стосунки у виставі персонажів між собою, з містом, із суспільством, із власним я.
Гармонійним доповненням сценічного втілення п'єси Йонеско стали сучасні, певною мірою гострокуті, пластичні композиції хореографа Руслана Лисінського під всесвітньовідомий сінгл «Ain't got no» Ніни Сімон. До речі, музичне оформлення вистави теж Станіслава Садаклієва.
І в цьому чорнобілому, кубічному, гострокутому вимірі під мелодику пісні, що вгризається у підсвідомість, зомбуючи мозок: «Аin't got no home, ain't got no shoes, аin't got no money, ain't got no class, аin't got no skirts, ain't got no sweater, аin't got no perfume, ain't got no bed, аin't got no mind» один за одним з'являються носороги, стрімко примножуючись і перевертаючи звичне життя догори дриґом.
І тут вже на сценічному майданчику розгортається справжній клондайк для філософів, мудролюбів, обожнювачів абсурдизму, театралів, шукачів одвічних істин, – кожен знайде над чим замислитися, та в які роздуми поринути після вистави. Головне – думати: «...ви не існуєте, бо у вас немає думок. Думайте – і будете існувати».
Режисер своєю постановкою оголює безкраїй перелік прогресуючих проблем людства, зазначених у п'єсі, яка побачила світ у 1959 році, та не втрачає своєї актуальності. Невігластво, алкоголізм, безвідповідальність, слабкодухість, жадібність, зарозумілість, лицемірність, зневага людських цінностей, бездумне задоволення первинних потреб – вивільняють носорогів. І якщо носороги і є народ, попри те, «що в людей є філософія, певна система неспростовних цінностей, у тварин її нема. Її вивершили століття людської цивілізації», то чи варто боротися за те, щоб залишитися єдиною людиною на землі?
А можливо, все ж зворотні мутації відбуваються?
– Людство просякнуте певними хворобами, фізіологічно та органічно, але дух також періодично просякнутий певними хворобами. Ви відкрили хворобу ХХ століття, яку можна було б назвати за моєю знаменитою п'єсою «Носороги» – риноцерит. Можна сказати, що людину носорогує дурість чи підлість. Але є люди чесні та розумні, які теж можуть постраждати від неочікуваної появи цієї хвороби, їй можуть піддатися навіть дорогі та близькі, – поділився свого часу із журналістами автор п'єси Ежен Йонеско.
Усі хто так, чи інакше, доклав руку, серце, душу до створення трагікомедії «Носороги» в Черкаському театрі Шевченка дають тим, хто вже бачив, чи ще побачить цю постановку, потужну зброю «терпимості, культури, інтелігентності» для боротьби проти носорожої хвороби сучасності.
І як говорить один із героїв п'єси Жан: «Життя – це боротьба, хто не бореться – боягуз!.. Станьте господарем становища… Ходіть до музеїв, читайте літературні журнали, відвідуйте лекції. Це позбавить страху, сформує ваш розум… Замість марнувати гроші на горілку, чи не ліпше придбати квитки в театр і подивитися цікаву виставу? Чи ви бачили п'єси Йонеско?».
Наступні прем'єрні покази трагікомедії «Носороги», де розкриваються «потаємні причини людських рішень» 27 листопада та 17 грудня в Черкаському театрі Шевченка.
Світлини: Ірини Жили
Публікації Прочерк
Коментарі
Дописати коментар