Острівне каліцтво за версією ProEnglish Theatre

   

    8 липня вдруге завітав до Черкас англомовний столичний театр ProEnglish Theatre. Цього разу на розсуд черкаських глядачів кияни запропонували «не-дуже-ірландську» комедію «Каліки Інішмаану» («Cripples of Inishmaan») за п'єсою ірландського драматурга Мартіна МакДони.

     Черкаським театралам ця річ знайома з 2015 року, коли на Х Міжнародному театральному фестивалі «Сцена людства» аудиторія бурхливими невщухаючими оваціями та палітрою емоцій на обличчях вітала виступ Рівненського академічного українського музично-драматичного театру.

       Пам'ятаючи шалений успіх рівнян, трохи з острахом чекала на театральну постановку унікальної п'єси «Каліка з острова Ішмаан» від ProEnglish Theater. Хоча, знову ж, посилаюся на режисера рівненської постановки Володимира Петріва, який на прес-конференції в Черкасах зізнався, що «Є п'єси, читаючи які розумієш, що такий матеріал не можна не ставити».

   Тож, набравшись терпіння і твердо вирішивши додивитися виставу до кінця, переступила поріг Центру дитячої та юнацької творчості, де, власне, і відбувалося театральне дійство.

     

    І от що хочу вам сказати, всі ті театрали (англомовні та англорозуміючі), які скаржаться на брак сучасних глибоких театральних постановок у місті на Че, ви втратили нагоду духовно збагатитися, отримати враження та емоції, які роблять нас добрішими та милосерднішими, змушують нас думати, викликають бажання самовдосконалюватися, а ще ви проґавили чудову виставу. Це я до того, що глядацька зала лише на третину була заповнена, маю підозру, знайомими, друзями та родичами режисера «Cripples of Inishmaan»  Алекса  Боровенського. Тож, хто не бачив, кусайте лікті, або слідкуйте за репертуаром ProEnglish Theatre і, при нагоді, обов'язково відвідайте цю виставу.    

    З перших хвилин яскраві образи персонажів змушують забути про сьогодення і поринути в особливий світ маленького Аранського острова Інішмаан. Оригінальні сценічні декорації, вдало підібрані костюми, чіткі діалоги з влучним підтекстом, та самобутні образи героїв п'єси яскраво змалювали острівні будні.

  На невеличкому острові західного узбережжя Ірландії основним товаром у місцевій крамниці слугує консервований горох, заморські льодяники вважаються дефіцитом, а яйця – справжнісінький делікатес на вагу золота, тобто ними можна розрахуватися за «добрі новини», які рідко трапляються в цій богом забутій «ірландській дірі». Смиренно борсаючись у болоті нудного механічного існування: вирощуючи на камінні горох, пасучи корів, розраховуючись яйцями за висмоктані з пальця новини з місцевим пліткарем (у версії ProEnglish - пліткаркою) та повсякчас втішаючись міцними напоями, - пряма дорога до втрати здорового глузду. Особливо не солодко головному герою - Каліці Біллі, сироті, який живе під прискіпливою опікою двох пристарілих тіточок, та, попри фізичні вади, мріє вирватися  на велику землю і навіть зважився замахнутися на Голлівуд.

    Упродовж вистави не залишає відчуття, що потрібно пильно слідкувати за дійством та дослухатися до кожного слова, аби не пропустити чогось дуже важливого. І вже скоро, ти перестаєш помічати фізичне каліцтво Біллі, а, натомість,  являються назовні страшніші духовні та психологічні вади інших персонажів. І, в той час, коли Біллі переймається питанням, чи потрапляють каліки у рай, на сцені розгортається справжня феєрія прихованих людських пороків.

      Скажу відверто, вистава перевершила мої сподівання. На противагу одному з глядачів, якому не вистачало динаміки, я бачила чудову динаміку у репліках, у емоціях та у жестах акторів.  Крім цього, просто не можна залишитися байдужим до проблематики, яку оголює у своєму творі Мартін МакДона,  та цілої низки  актуальних питань, що впливають на свідомість та змушують глибоко зазирнути всередину себе. 

    Чи немає серед нас «калік Інішмаану»?

Фото ProEnglish Theatre