У вирі мистецьких подій

       Після успішних показів експериментальної музично-пластичної «Енеїди» режисерки-постановниці Ольги Семьошкіної у столиці та Чернівцях учасники київського Театру Ветеранів розповіли історії українських Енеїв і Дідон зі сцени Черкаського театру Шевченка. Військовослужбовці, ветерани російсько-української війни з ампутаціями та важкими ураженнями, попри фізичні травми, оволоділи акторським мистецтвом, аби не лише продемонструвати дивовижну силу волі, а й вразити глядачів своїми талантами, пластикою, музичним даром, транслюючи особистий досвід, емоції, переживання, віру і жагу до життя.  – Театр Ветеранів – це насамперед реабілітація мистецтвом, у нашому випадку реабілітація через театр. Ми пройшли разом із побратимами і посестрами непростий шлях, підтвердженням цього є теплі відгуки глядачів у Києві, в Чернівцях, у Черкасах. Сподіваюся, що досвід Театру Ветеранів буде цікавим в усіх містах України і  закордоном. Люди власним прикладом підтверджують, які ...

2 травня Канівський Театр Ветеранів представив прем'єру соціально-побутової комедії «Майже фараони» за мотивами п'єси Олексія Коломійця на сцені міського Будинку культури у Каневі. Минулого літа голова Ради розвитку громад Благодійного фонду «МХП-Громаді», депутатка Черкаської обласної ради Тетяна Волочай ініціювала доленосну зустріч із художнім керівником столичного Театру Ветеранів, актором і режисером Ахтемом Сеітаблаєвим та продюсером, очільником Асоціації «Сприяння розвитку кінематографа в Україні – дивись українське!» Андрієм Різолем, яка надихнула активістів Канівської громади на створення власного ветеранського театру.  Наразі у складі Канівського Театру Ветеранів, втіленого у єднанні Ветеранського простору «Патріот», творчої спільноти Канівського фахового коледжу культури і мистецтв, відділу культури виконавчого комітету Канівської міської ради, Канівського міського центру соціальних служб, Центру життєстійкості Канівської МТГ та ГО «Жінки Канівщини: сила в дії» за під...

       Анонсування прем'єри «Наше містечко» у постановці Антона Меженіна за п'єсою американського драматурга Торнтона Вайлдера стало нестримною звабою, аби я нарешті завітала до Театру Корифеїв у Кропивницький. П'єса 1938 року, яка принесла автору другу Пулітцерівську премію, закарбувавши його ім'я на театральних афішах храмів Мельпомени по всьому світу, залишається не підвладною часу і продовжує розпалювати уяву і фантазію режисерів-сучасників. Тому було неабияк цікаво познайомитися з першою масштабною роботою Антона Меженіна у славнозвісному Театрі Корифеїв. Щойно переступивши поріг ошатної глядацької зали, погляд падає на чоловіків і жінок у яскравому непритаманному сьогоденню одязі, які, незважаючи на відвідувачів театру, що прямують до своїх місць, неспіхом рухаються вздовж рядів… Звісно, нині виходом акторів до зали не здивуєш, але… Тут затрикраплю, аби повернутися до цього пізніше. «Людина сама нічого не може, людині завжди потрібен інший…», – поетичні рядки...

            Наразі у Черкаському театрі Шевченка триває підготовка до прем'єри вистави « Безталанна » за однойменним твором Івана Карпенка-Карого, першопокази якої заплановані вже за місяць – 25 і 26 квітня. За сценічне втілення української класики, яка, попри вихід у світ 140 років тому, не втрачає актуальності, взявся український режисер грузинського походження, засновник київського камерного театру « Маланка » Гіо Пачкорія.  Про вибір матеріалу, особливості постановки, співпрацю з черкаськими акторами та стосунки з мистецтвом випала нагода поспілкуватися з режисером-постановником. Гіо, чому для нової роботи в центрі уваги опинилася саме « Безталанна » Івана Карпенка-Карого, яку можна вважати однією із найрепертуарніших п'єс української класики? Гіо Пачкорія: У театральному просторі прослідковується певна тенденція – хтось один щось поставить, і за ланцюговою реакцією як мінімум три-чотири постановки цього твору з'являються по Україні. Раніше...