У вирі мистецьких подій

         Драмою «Лимерівна» за однойменною п'єсою Панаса Мирного у постановці заслуженого діяча мистецтв України Сергія Павлюка завершилися чотириденні гастролі Полтавського театру імені Миколи Гоголя у Черкасах. Саме «Лимерівна», після бурхливих оплесків, вигуків браво, щемливої промови майстрині режисерського курсу Сергія Павлюка Ніни Миколаївни Гусакової та завіси, не випустила глядачів зі своїх обіймів, за півтори години оповивши, як мотузкою, людську свідомість, зануривши, ніби в глину, у своєрідний транс… У виставу хитромудрим мереживом символів майстерно вплетені людські чесноти і пороки, щирість почуттів і жага наживи, злети мрій  і земне тяжіння реалій. «Лимерівна» порушує безліч питань, які в плині часу не втрачають своєї актуальності, тому ні костюми, ні сценографія, ні співи не відмежовують сучасників від сценічного дійства. Чи приведе традиційна українська толока, яка за звичаєм покликана згуртованою роботою упорядкувати обійстя, до ладу особисте життя толокувальників?

Після театрального успіху абсурдистських «Носорогів» Ежена Йонеско та видовищного Шекспірівського Макбета головний режисер Черкаського театру Шевченка Станіслав Садаклієв взявся за сценічне втілення натуралістичної драми шведського драматурга Августа Стріндберґа «Фрекен Жюлі». Попри те, що п'єса була написана у 1888 році та зазнала деяких змін, продиктованих тогочасною цензурою, вже понад сто років вона не сходить зі світових театральних підмостків та не втрачає привабливості для кінотворців.  Певно, недарма американський драматург Юджин О'Ніл зазначав, що Стріндберґ «досі зостається найсучаснішим із сучасників, найвидатнішим тлумачем театру характерних духовних конфліктів, що складають драму – криваву драму – нашого теперішнього життя».  За словами Станіслава Садаклієва, саме  одвічні конфлікти, якими наскрізь пронизаний твір драматурга ХІХ століття, спонукали сучасного режисера  поділитися з нинішніми глядачами своїм баченням історії. – «Фрекен Жюлі» – насамперед, про людину,

     Херсонський театр імені Миколи Куліша у межах гастрольного туру за підтримки Українського культурного фонду показав у Черкасах документальну виставу про окупацію «Лишатися (не) можна...». Робота над постановкою розпочалася у вересні 2022 року, за місяць до звільнення Херсону. Тоді актори Херсонського театру, яким вдалося виїхати на підконтрольні Україні території, згуртувалися в Києві, аби втілити на сценічному майданчику п'єсу про опір херсонців.  – На кожній перерві між читками хтось розповідав свої історії… І ми зрозуміли, що наші історії настільки правдиві, настільки справжні, настільки невигадані, що набагато буде правильніше, сильніше і чесніше зараз розповідати саме ці історії, –  поділилася акторка Римма Зюбіна. Режисер-постановник  Євгеній Резніченко записав на диктофон 9 годин особистих історій, просякнутих сльозами та емоціями.  Режисерка Ксенія Швець разом із Євгенієм обробляли тексти, компонували, викидали зайве.  – В принципі, про кожного можна поставити окрему в

  20 червня 2023 року в художньому музеї панувала особлива атмосфера, адже вперше в Черкасах тут прозвучала остання опера Миколи Лисенка «Ноктюрн».    Для шанувальників оперного мистецтва творчу ідею втілили: авторка музично-педагогічної ініціативи «ГУЛАК-АРТ» Олександра Скічко зі студентами Черкаського музичного фахового коледжу імені Семена Гулака-Артемовського, заслужений діяч мистецтв України, режисер-постановник Сергій Архипчук, заслужений артист України Юрій Ільчук,  хореограф Ярослав Сухенко з вихованицями танцювальних колективів «Inside» та «Вікторія», концертмейстерка Лариса Снозова та вокалістка-консультантка Олена Лютаревич-Марченко за підтримки клубу меценатів «Друзі Опери».  Під чарівливі звуки фортепіано, у мариві мрій і фантастичних снів, на сцені жили, любили, страждали, оповідали свої історії: покоївка, вакханка, цвіркун із цвіркункою, дівчина з трояндою та її коханий офіцер.  Оперу-хвилинку «Ноктюрн» Микола Лисенко у 1912 році написав на лібрето своєї племінниці, донь

4 березня 2023 року, у день народження поета і композитора Володимира Івасюка, Черкаський театр Шевченка вшанував генія пісенної творчості прем'єрою музичної вистави « Балада про любов» у втіленні Павла Гончарова. Поетичним та пісенним мереживом витканий сюжет театрального дійства, у якому герої, віддаючись щирим почуттям, йдуть стежками своєї долі, образу Долі-матері режисер приділив окрему увагу. Попри те, що головна сюжетна лінія присвячена Володимиру Івасюку, та події, що розгортаються навколо нього, не мають часових обмежень, адже усім людям притаманний певний спектр емоцій та глибина почуттів. – Старше та середнє покоління виросло на піснях Івасюка, а сучасна молодь  у характерах персонажів, у любовному трикутнику між героями вистави, у їхніх  переживаннях впізнає себе. Я намагався  донести до нинішнього покоління глибину текстів, написаних півстоліття тому, ще раз показати, що любов немає часового простору – які б на нас не були костюми середньовічні чи сучасні, почуття у на

           4 березня 2023 року на сценічному майданчику Київського камерного театру «Дивний замок» (Театр на СОЛОм'янці) відбулася прем'єра вистави «Я-НОРМ» за п'єсою Ніни Захоженко у постановці Алекса Боровенського.   «Історія підліткового дорослішання країни», уособлена в чотирьох старшокласниках із Бучі, розгортається перед глядачами, відлунючи власними спогадами, емоціями, історіями…     Сімнадцятирічні Майк, Ліза, Саша і Даша 23 лютого, як завше, проводили разом час на місцевому стадіоні: спілкувалися із притаманною підлітковому віку безпосередністю, виявляли симпатію, співали пісні, жартували, будували плани на майбутнє, ділилися мріями.     Ранок 24-го лютого зруйнував плани, мрії, долі; війна розділила життя на «до» і «зараз»… І у той час, коли дорослі намагалися врятувати родину, підлітки залишилися сам на сам зі своїми страхами, нерозумінням навколишніх подій, несприйняттям жахливих реалій та усвідомленням цілковитої залежності від батьків, які вирішують їхню дол

       Війна непрохано внесла корективи в життя українців, підступно руйнуючи будівлі, родини, долі, мрії, безжально відтинаючи гострим лезом зв'язки з домівкою, улюбленою роботою, рідними, друзями... Війна не зважає на достаток, на статус, на вік чи на стать. У війни свій сценарій і свої ролі... Актриса Анна Німайєр приїхала до Черкас з Маріуполя, де випускниця Дніпропетровського театрально-художнього коледжу від 2008 року, з кількарічною перервою, служила Мельпомені в Маріупольському драматичному театрі. Успішно пройшовши конкурс на посаду артистки драми в Черкаський театр Шевченка, Анна Німайєр стрімко влилася в театральний колектив, втіливши півдесятка ролей упродовж декількох місяців. Наразі акторка готується до першої в її творчій кар'єрі ролі історичної постаті зі світовим ім'ям –  Лесі Українки.   – Роль Лесі Українки для мене дуже відповідальна. Готуючись до репетицій, я багато перечитувала, передивлялалася відео, вслухалася в запис її голосу, спілкувалася з режисе