Обережно: Серж Дюбуа VS Жінки. У Черкаському Театрі Шевченка відбулася чергова прем'єра



Близько місяця тому у місті з’явилися театральні афіші прем'єри  французької комедії «Обережно жінки!». Уважно вивчивши інформацію на афіші, ознайомившись з іменами творців вистави та не помітивши жодних вікових обмежень, Ви, певно, радісно подумаєте: «Нарешті можна влаштувати справжній родинний театральний вечір з мамою, татом, дітьми, кумами, їхніми дітьми, тещею, тестем (хто там у вас ще є)»...
         Не так давно я захоплювалася кількістю прем'єр, якими протягом останнього року  Черкаський Театр Шевченка тішив спраглого до мистецтва глядача. Та чи виправдовується сьогодні кількість якістю?
        Минулоріч Черкаський Театр Шевченка гучно заявив про своє відродження самобутньою гармонійною постановкою Петра Ластівки української класики «Наталка Полтавка» та не менш вдалою виставою за п’єсою американського драматурга Річарда Неша «Продавець дощу» – режисер Микола Яремків. Концертні програми «Україна – Європа», «Козацький концерт» та «Коляда» яскраво продемонстрували розмаїття талантів театральних артистів. А далі, певно, в очах черкаського глядача читалося, що самою українською та американською класикою ситий не будеш і пускатися у філософські роздуми та шукати сенс у збереженні національних цінностей – занадто складно. Тому, з невідомих мені причин, на театральній сцені почали одна за одною з’являтися комедії. Я не стверджую, що комедії – це погано, чи театральне мистецтво не може існувати в комічному жанрі, але ж які комедії почала продукувати творча майстерня Черкаського Театру Шевченка? Ніби й п'єси різних драматургів, і постановки різних режисерів, і грають різні склади талановитих акторів, але червоною лінією пульсує одна й та сама тематика: тяжіння людини до полігамії, а отже спроба подружньої зради та курйозні ситуації, які за цим слідують, нерідко у супроводі пиятики та насилля.  Скоріш за все наші сусіди з Європейського Союзу мовили б на це «Що занадто, то нездраво», але наразі ми лише маримо європейським театром і продовжуємо сміятися над своїми вадами, свято вірячи, що хвилина сміху подовжує життя. Відтак, збираючи аншлаги на примітивних комедіях та регочучи там, де треба плакати, можливо, доживемо і ми до «прекрасного далеко», коли Україна опиниться в Євросоюзі.
        Цього тижня Черкаський Театр Шевченка ощасливив своїх шанувальників черговою комедією про чоловіче нахабство, жіночу тупість, взаємний садомазохізм, Париж, Монмартр, філологічний факультет Університету Сорбонна, вищий світ та художнє мистецтво. Цікаво? Отож! J
             Як же кортить запитати у білоруського драматурга Андрія Курейчика, які  події у його особистому житті спонукали до написання п'єси «Обережно – жінки», та, на жаль, у мене такої можливості не було, тому поділюся враженнями від перегляду театралізованого дійства режисера-постановника – заслуженої артистки України Людмили Колосович у Черкаському Театрі Шевченка.
            Насамперед, хочу наголосити, що це суто моє особисте враження, мої роздуми та думки, які в жодному разі нікому не бажаю нав'язувати і не маю на меті нікого образити, тим паче, що всі, хто долучився до створення вистави – великі молодці – кожен вклав душу, серце і навіть частину здоров'я.
                   Під час перегляду «Обережно – жінки!» кілька разів у мене виникав, як то кажуть, «когнітивний дисонанс» і внутрішній голос волав «чому?», «чому вона так вчиняє, вона ж – жінка!».
   
          Почну, мабуть, з образу, до якого у мене найменше питань. Вільний художник Серж Дюбуа живе за рахунок світської заміжньої левиці Марісабель, втілює свої сміливі фантазії з брутальною барменшею Жаклін та шукає натхнення для творчості в юній студентці з Сорбонни Лулу. Ніби, непогано прилаштувався, втім, як і чимало чоловіків по всьому світу. Дурне діло не хитре: знайти до кожної підхід, розповідати байки, відповідно до уподобань обраниці – і живи не бідуючи. Щоправда байка про нову картину «Зима і ананас» із зображенням ананасового повидла синього кольору, бо, бачте, повидлу холодно, нагадала мені відомий дитячий анекдот: «Чому у тебе зайчик помаранчевого кольору? – Бо він моркви об’ївся». Та зараз не про синє повидло та помаранчевого зайчика. Вцілому образ Сержа мені, жінці, доволі зрозумілий, тому далі про нього продовжувати не буду. А от дівчата…
   
      Лулу – цнотлива студентка філологічного факультету Сорбонни за власним бажанням приходить додому до дорослого мужчини, який їй подобається і… починає верещати від його доторку до коліна. Ну, перестаньте! Гормони вирують, чоловік подобається, двоє на самоті в квартирі…Який іспит, які безпритульні кошенята? Цнота зупиняє? – Та в такому віці повнолітні студентки мріють, аби перший чоловік був дорослим і досвідченим, власне, на це вона й натякає... А під час другої зустрічі – повний неадекват: напилася, наплела сім мішків гречаної вовни про щасливе спільне майбутнє, одруження, купання голими, релігію, милосердя, прояви лібідо і знайшла нових подружок в особах інших коханок Сержа – божевільня плаче за бідненькою Лулу…
   
       Жаклін, яка в обіймах художника на певний час знаходить тиху гавань подалі від гамору «Старої каракатиці», бійок, пиятики, хмільних залицянь та поліцейських облав, заявляє про те, що Серж водить її в дорогі ресторани за чималі гроші… Щось не дуже віриться, що альфонс, який турбується про свою безпеку вийде з дому з іншою жінкою, надто поведе барменшу в ресторан. Навіщо Жаклін ресторан? Їй що бару мало? Та й, навряд чи вона тверезою буває, судячи з двох днів продемонстрованих у виставі.
   
        Доволі цікавий та суперечливий образ Марісабель. Приваблива заміжня жінка у поважному віці з гарними манерами (це має бути апріорі, виходячи з її біографії, про яку глядачів Серж ненав’язливо інформує), з грошима та зв'язками, своєю поведінкою зачепила мене за живе. Марісабель має чудово розуміти, що вона купує увагу та кохання молодого художника, і такі стосунки не можуть тривати вічно. Вона повинна всім своїм виглядом демонструвати свою перевагу, оскільки без грошей і з боргами Серж Дюбуа – ніхто. Чому ж, за версією режисера, даруйте, режисерКИ, ця поважна досвідчена жінка плазує перед своїм «товаром», втрачаючи гідність та манери, які мають бути у неї в крові? Чому вона, до запинання, дивується стосункам молодого чоловіка з іншими жінками, та ще й починає танцювати під їхню дудку, забувши навіть повернутися на ніч додому до свого чоловіка, що не личить леді з вищого світу.
   
       Ось ці моменти для мене особисто найнезрозуміліші, а ще мені не досить зрозуміла реакція черкаського глядача на вакханалію, яка розгорнулася на сцені АКАДЕМІЧНОГО театру. Так, будь який витвір мистецтва має право на життя, але всьому своє місце і свій час. Моя душа прагне того першоджерельного «академічного», до чого долучалися філософи, вчені та митці за часів Платона у 4 столітті до н.е, намагаючись осягнути глибини мудрих вчень, щоб стати кращими, щоб зробити світ кращим.
        Та, незважаючи на такий «особливий» матеріал, який під силу сприйняти далеко не всім, актори професійно впоралися із поставленою задачею. І, якщо абстрагуватися від сенсу постановки, якщо він у ній є, то варто прийти в Черкаський Театр Шевченка, аби отримати насолоду від самовідданої акторської  гри.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

«Доця» – книга одночасно і про війну, і не про війну

«Лимерівна» Сергія Павлюка феєрично зафіналила гастролі гоголівців у Черкасах

«Доки світло не згасне назавжди» Кідрука – реальний роман про реальність у реальності