Дмитро Шуров у Черкасах: Давайте просто кайфувати від життя

    На свято весни, краси та жіноцтва до Черкас завітав Pianoбой з новою концертною програмою «Світла Рвань». Та справжнім подарунком фанатам Дмитра Шурова стала зустріч зі співаком та автограф-сесія у ТРЦ Depo't center за кілька годин до концерту.

  Не буду загострювати увагу на організаційних моментах заходу, які помітно шкутильгали, адже до музиканта це немає жодного відношення, а Черкаським організаторам ще є над чим працювати.

     Все ж упси та фейли організаторів затьмарили щасливі посмішки прихильників творчості Шурова, яскравий блиск в очах фанаток та невгамовне бажання публіки доторкнутися до кумира, отримати автограф чи селфі та поспілкуватися з ним. Зі свого боку, співак щедро дарував увагу кожному присутньому на зустрічі, вражаючи, особисто мене, янгельським терпінням, позитивом та світлою енергетикою.

   Саме під час щирого спілкування Pianoбой дозволив публіці зазирнути у свій світ, поділився з присутніми своє філософією та надихнув кожного на пошук свого місця під сонцем. До речі, забігаючи наперед, скажу, що Дмитро Шуров зробив комплімент черкаським дівчатам за оригінальні запитання, на які музиканту було цікаво відповідати.

    То що ж цікавить юних черкащанок та які відповіді на їхні питання знайшов Дмитро прямо тут і прямо зараз.

Чи отримуєте Ви кайф від прослуховування своїх пісень?

    А ви отримуєте кайф коли дивитеся на себе у дзеркало? Пісні – це відображення людини, тому, якщо ти не можеш слухати власні пісні, то значить ти щось зробив не так. Більшість своїх пісень я можу слухати, але з моменту, коли пісня вже створена, я просто йду далі і пишу вже нову. Тому своїх пісень особливо не прослуховую, я слухаю музику інших людей. Але мене не нудить від власних пісень, отже я все роблю правильно.

Хто Вас надихає?

     Надихають різні речі. У різні часи різні речі. Нещодавно піймав себе на тому, що мене дуже надихають таланти: люди, які справді працюють і досягають свого. Коли бачиш, як людина кайфує від того, що вона робить, не зважаючи на те, чим займається. Можливо ця людина космонавт, або співачка, або просто водить тролейбус. Коли ти бачиш, як люди кайфують від того, що вони на своєму місці – це мене особисто дуже надихає. Я вважаю, найкрутіше, що може бути, це людина, яка знайшла себе і якій кайфово на своєму місці.

Чи був такий час, коли хотілося покинути те, чим Ви займаєтеся?

   Звичайно був. Часом буває. У всіх бувають такі часи, коли відчуваєш себе порожнім і думаєш, а що ж далі… Або, наприклад, ти досяг того, до чого прагнув. Наприклад, зібрав найбільший свій зал, або твою музику полюбила людина, заради якої ти її створив. Але я взагалі вважаю, що життя немає початку і кінця – це просто така дорога, яку можна порівняти зі сходами: ти весь час йдеш і кожна подія у твоєму житті – це сходинка. Можливо, на неї важко підніматися, а може, ти легко забігаєш. Через кожну якусь проблему, апатію, чи невдачу треба переступити і рухатися далі. Якщо щось подібне ставалося у моєму житті, воно змушувало мене йти далі: у мене писалася нова пісня, або, як сьогодні, я приїхав у Черкаси і знаю, що буде концерт, будуть люди і буде добре. Тобто завжди є якась мотивація в житті, і це –  найголовніше, мені здається. По цим сходинкам ти йдеш, йдеш, йдеш, ти прагнеш прийти кудись, але, можливо, ніколи не дійдеш. Ти розумієш, що ця сходинка, ці сходинки і є життя, і у цьому весь кайф. 

Чи бувало так, що після невдачі хотілося спересердя грюкнути кришкою фортепіано по пальцях?

      Давно у мене такого не було. От що таке невдача, наприклад, на концерті? У нас дуже класні концерти. Я дуже не люблю розчаровувати людей і люблю сам отримувати кайф від концертів. Я ретельно піклуюся про енергію, програму, тому і концерти у нас дуже круті.

    Але якось була така ситуація, був поганий звук на сцені, я себе недобре чув і не відчував контакту з людьми. Це було років 5 чи 6 тому. На тому виступі я весь час бив ногою дуже сильно об підлогу, потім, не відомо навіщо, я зняв черевики і, не усвідомлюючи, я продовжував бити по підлозі і набив на нозі великий кошмарний синець. Він був такий гігантський, що я не міг практично ступати на ту ногу, і тільки потім зрозумів, що таким чином я себе ніби карав, а може й заохочував. Чому це сталося, я не знаю, але була така історія. А кришкою по пальцях – це жорстоко, ніколи так не робіть, я дуже прошу.

Хто Вам подобається з українських та світових виконавців?

     Мені дуже багато чого подобається. З українського, мені подобаються музичні колективи, які, можливо, не надто в тренді, але мені подобаються. Наприклад, «Vivienne Mort», особливо їхній альбом, що вийшов у минулому році (Досвід - авт). Є такий гурт Indytronics (INDT) з Данею Богданенком, він був на Х-факторі минулого року. Багато у нас талановитих музикантів. Є новий хлопець, який називає себе Мало (Максим Рубан-авт), він такий український Боб Ділан – гітара і вокал, дуже своєрідно і дуже цікаво, раджу послухати.

   Зі світового я слухаю багато що: від AC/DC до Björk, від Кендріка Ламара до Чайковського –  все слухаю, майже, будь-яку музику. 

Після спілкування з Дмитром Шуровим багатьом пощастило зробити омріяне селфі з виконавцем, отримати автограф, обійнятися (це я про себе), а увечері всіх чекала запальна концертна програма «Світла Рвань» та сподівання на нові зустрічі.

Світлини: Ігор Петров