"Гуцулка Ксеня" – українське кіно з гормоном щастя


     Для мене особисто пісня «Гуцулка Ксеня» має особливе значення, адже Ксенею звали мою бабусю з Хмельниччини, до якої ми приїздили лише раз на рік. Тому, щоразу потайки наспівуючи пісню про гуцулку Ксеню, я згадувала гостини у бабусі і пісня, ніби об’єднувала нас крізь кілометри. Крім цього, мій чоловік – актор Черкаського Театру Шевченка Павло Гончаров вже близько двох років чуттєво виконує зі сцени легендарну «Гуцулку Ксеню», чим тішить моє серце і душу…

    Даруйте за ліричний відступ, але перегляд українського фільму-мюзиклу у ритмі танго «Гуцулка Ксеня» Олени Дем'яненко за мотивами однойменної оперети Ярослава Барнича навіяв ностальгічні та такі теплі почуття любові до батьків, родини, домівки, рідної, прекрасної і такої багатоликої України.
     В основі сюжету стрічки «Гуцулка Ксеня», на перший погляд, дещо банальна і трохи казкова історія про те, що у 1939 році американець українського походження Яро приїжджає до Карпат, аби, виконавши останню волю батька і одружившись зі свідомою українкою, успадкувати обіцяний у заповіті мільйон. Власне на цьому банальність закінчується і розпочинається справжня феєрія української історії, культури та цінностей, яку для глядача відкриває майстерність і гармонія режисури, операторської роботи, художників, костюмерів та, звісно, акторського складу і музикантів.
     
    «Гуцулка Ксеня» – фільм наділений гормоном щастя, адже він володіє унікальною магією посмішок на вустах, сліз у очах та мурашок по тілу. Здавалося, було лячно моргнути, аби не проґавити нічого важливого: чи то емоції персонажа, чи  помаху крилець метелика, чи поруху смереки, чи плину хмари на небі… Хотілося затамувати подих і вбирати у себе красу Карпат та мелодійність української мови. Я ще ніколи не чула такої чудової мови, у якій впізнаються гуцульські барви, закарпатська мудрість, українська глибина з присмаком безмежної лінгвістичної свободи.
     Кожен актор у фільмі заслуговує на оплески, жоден герой не загубився у натовпі, за кожним образом було захопливо спостерігати. Такі різні, сильні й інтелектуальні жіночі образи: ніжна і тендітна, як гірський струмок, Ксеня (Варвара Лущик), загадкова дівчина-запальничка Мері (Катерина Молчанова), безпосередня закарпатська кобіта кров-з-молоком Марічка (Христина Федорак),  стримана, таємнича, леді Гелен (Тетяна Печенкіна),  невгамовні дівчата-щебетушки працівниці «Оселі Говерла».       
      Міжнародний чоловічий акторський склад вражав яскравістю своїх персонажів та гармонією з навколишнім та внутрішнім світом, вірністю своїм принципам: Максим Лозинський (Яро) та Ігор Цішкевич (Майк) зі Сполучених Штатів Америки, Олів’є Бонжур (професор) із Бельгії чудово порозумілися на знімальному майданчику з українцями Олегом Стефаном (Іван Синиця), Юрієм Радковським (Семен) та Віталієм Ажновим (Юро) і створили потужний вибух маскуліності у стрічці. 
     
      Окремо варто звернути увагу на музичне наповнення фільму. Фрік-кабаре «Dakh Daughters» та гурт «Даха Браха» зводять з розуму не лише унікальною грою на музичних інструментах, а й грою з підсвідомістю глядача-слухача, натискаючи на невидимі струни людської душі, вони забирають вас із собою у полон магічної музики. Всі музичні номери не схожі між собою, і я вже чекаю з нетерпінням, коли з’явиться саунд-трек до «Гуцулки Ксені», аби мати нагоду насолоджуватися цією музикою у повсякденні.
     Український мюзикл «Гуцулка Ксеня» сповнений щирою безмежною любов’ю має стати візитівкою нашої співочої, інтелігентної нації та мальовничого краю, а чи одружиться Яро зі свідомою українкою, варто особисто дізнатися переглянувши неймовірну позитивну стрічку.


P.S.
    Щиро вдячна Олегу Стефану за інформацію про український мюзикл «Гуцулка Ксеня», адже лише завдяки товаришуванню з Олегом я і дізналася про роботу над фільмом, і  терпляче очікувала виходу стрічки на широкі екрани. 
     Та вже ж у цій історії не обійшлось і без ложки дьогтю в баняку з медом, адже у моїй голові не вкладається, як в Черкасах, в обласному центрі, у перший тиждень прем’єрних показів «Гуцулка Ксеня» демонструється лише у двох кінотеатрах по одному сеансу у невиправдано незручний час для робочого люду: 11:40 і 13:10. Фільм геніальний, але з такою кіно-диверсією українського продукту каші не звариш, тобто адекватних касових зборів нічого чекати… :( 

Світлини з інтернету

Публікації: Нова Доба

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

«Доця» – книга одночасно і про війну, і не про війну

«Драма-спринт» – шлях сучасної драматургії до українських театрів

Дара Корній: «Проблем з натхненням немає, навпаки, є брак часу»