Тамара Горіха Зерня: «Принцип втручання» присвячений людям, для яких муки совісті є сильнішими за інші неприємності

 



Письменниця, перекладачка, громадська активістка Тамара Горіха Зерня презентувала свою другу книгу «Принцип втручання» на четвертому Черкаському книжковому фестивалі «Можна все навпаки».

– «Принцип втручання» – це детектив, прекрасний жанр, на який ти можеш нанизати будь-яку тематику, будь-яку розповідь, будь-яку філософію, будь-який світогляд. Я не відмовила собі в задоволенні напакувати сюди ті речі і проблеми, які мені цікаві, важливі для мене, які мене турбують на нашому сучасному етапі, – зазначила на початку літературної зустрічі Тамара Горіха Зерня.

«Принцип втручання» – взагалі перший детектив, який побачив світ у видавництві «Білка», і засновниця власної видавничої справи Ірина Білоцерковська не стримувала захвату від того, що у скарбничці її видавництва з’явився цей твір.

–  Детектив –  це моя улюблена літературна форма, тому що в цей формат можна занурити будь-які соціальні активності, сенси, рефлексії, передачі інформації, емоції. Це універсальна форма, яка занурює читача в інтригу і вже він не може вийти звідти. Це зброя в інформаційній війні, як, власне, і всі наші книжки, як і ми самі. Я пишаюся неймовірно, захоплююся «Принципом втручання» і дуже щаслива, що Тамара видала його саме у нас, –  поділилася засновниця видавництва «Білка» Ірина Білоцерковська.


            За словами авторки, їй особливо приємно презентувати нову книгу у Черкасах, адже події Принципу втручання розгортаються на Черкащині, на території одного з райцентрів Черкаської області.

– Україна сама по собі унікальна, а Черкащина – це найбільш дивовижний, загадковий край – все найцінніше, найбільш таємниче, драматичне, що ставалося в Україні, ставалося на Черкащині. Не випадково,  це і батьківщина Шевченка, і Богдана Хмельницького, і Холодний Яр, і ціла низка важливих подій. Не випадково черкащани,  місцеві жителі, відрізняються від усіх інших, – зауважила письменниця.

«Принцип втручання» – це класичний детектив, дія якого відбувається у реальному, а не вигаданому замку, а персонажі книги доволі впізнавані, адже багатьох Тамара Горіха Зерня списувала з людей, яких вона знала. У детективі є відносно вузьке коло підозрюваних осіб, є нагнітання інтриги: чи станеться вбивство, чи ні.  Друга частина книги містить натяки, які дають читачу учасники сюжету, щоб читач спробував здогадатися, хто злочинець – своєрідна гра між авторкою і читачами. Тамара Горіха Зерня прагне, аби людина, яка читатиме, увімкнула всю свою фантазію, щоб стати співавтором цієї історії, щоб побачити її, прожити. Адже, за словами письменниці, там є всі умови для того, щоб людина читала і фантазувала.


            Авторка надзвичайно живописно передає атмосферу маленького містечка, яка є характерною для більшості маленьких містечок. До того ж, пані Тамара мала нагоду прожити кілька днів у замку та на власні очі побачити, як ставиться місцева громада до спроб сторонніх людей відбудувати його.

–  Це стереотипи, це примус, це колія, з якої люди не можуть вийти. Це наперед роздані ролі, це неймовірні прояви жорстокості, які бачать усі й одночасно ніхто. Можливо мої тексти допоможуть комусь подивитися на себе, на ситуацію з боку, адже там порушений цілий пласт важливих тем, –   заохотила до глибшого сприйняття твору Тамара Горіха Зерня.  – Ми всі живемо у світі, де довкола нас сплітається добро і зло, у світі, де нас привчають у правильний момент відвертатися, заплющувати очі, відходити в сторону. Досвід нам підказує, чим менше пхаєш носа, тим цілішим будеш, чим менше ти ставиш незручних запитань, тим легше тобі живеться, чим менше ти демонструєш обізнаність, втручаєшся, тим тобі краще. «Принцип втручання» присвячений таким людям, які створюють проблеми, людям, для яких муки власної совісті є сильнішими за всі інші неприємності, що може підкидати зовнішній світ. І такі люди втручаються, висловлюються, часто здаються безпардонними, нерідко викликають критику, негатив, але дуже часто, крім цих людей, більше ніхто не приходить на допомогу.  Вся моя симпатія на боці таких людей. Я впевнена, що в 2014 році ми вистояли завдяки саме таким людям. Вони жертвують собою там, де треба боротися з несправедливістю. Там, де треба воювати. Вони приходять на цю війну і вони воюють.


                 Тамара Горіха Зерня з великим задоволенням пише про свою героїню, не приховуючи її розум. Станіслава, героїня, показує читачам, що відбувається, через призму своїх спостережень і відчуттів, підштовхуючи читача до особистих висновків. На думку авторки, така манера – це сучасний підхід, за яким майбутнє, і його мають підтримати й інші письменники. 

Загалом, «Принцип втручання» настільки просотаний інтелектом авторки, що цим не можна не захоплюватися. Кожній деталі тут приділена особлива увага з притаманною жінці турботою, а у фіналі всі пазли чітко стають на свої місця, створюючи цілісну картину.

Відповідь на головне запитання «втручатися чи не втручатися» Тамара Горіха Зерня залишає на власний розсуд кожного, адже зовнішні речі досить мінливі, а насправді важливі речі – у нас всередині, і одна з цих речей – це голос совісті. Недарма паралельно з основними подіями, які розгортаються у конкретному місці, читач знайомиться з внутрішнім світом головних героїв, усвідомлює вплив війни на долі персонажів, на психіку, на світосприйняття. 


                 – Мені дуже хочеться, щоб людина, яка відкрила цю книгу на останній сторінці, стала трохи іншою, щоб щось змінилося – бо абсолютно всі герої змінюються від початку історії, – висловила сподівання Тамара Горіха Зерня.

Світлини з фейсбук-сторінки Черкаського книжкового фестивалю

Публікації: Нова Доба



Коментарі

  1. Цікаву тему ви у книжці підняли. Справді є люди, які постійно чимось незадоволені і це висловлюють лізуть до інших, в чергах у магазині наприклад. Та от спірне питання чи це ті самі що приходять на допомогу, не проходять повз? Логічно мали б бути ті самі. Але чомусь тих що допомагають значно менше ніж тих що прискіпуються - хоч і тут можливо грає роль статистика випадку і суб'єктивне сприйняття з власного досвіду. Думаю "невтручання" виховала радянська, де громадяни ні на що не впливали крім себе самих, наче "в гостях" були у держави-колонізатора постійно і всюди.
    А взагалі менше "паритись" треба, бо світ як був так і буде і не завжди у нас правильний погляд, не завжди знаємо повної ситуації "вчити жити" перехожих та подібне.
    Допомагати ж треба завжди якщо людина у реальній біді, а не проходити повз, тим більше що часто це не коштує нічого крім дзвінка у швидку декілька раз.

    Хм, щось мене занесло по темі поста. Зайшов ж іншої причини, запропонувати прочитати статтю про Омікрон: https://podija.blogspot.com/2021/12/pandemic-coronavirus-from-delta-to.html

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

«Доця» – книга одночасно і про війну, і не про війну

«Лимерівна» Сергія Павлюка феєрично зафіналила гастролі гоголівців у Черкасах

«Доки світло не згасне назавжди» Кідрука – реальний роман про реальність у реальності