«Довбуш» – кіно, яке робить сучасну історію України

     

    

        24 серпня 2023 року в кінопрокаті стартував показ фільму Олеся Саніна «Довбуш», прем'єра якого через ковід та повномасштабне вторгнення відтерміновувалася двічі. 

Разом із виходом стрічки «Довбуш» на широкі екрани творчий колектив вирушив на зустріч із глядачами у різних куточках України, аби особисто донести історію створення фільму, з перших вуст почути відгуки українців, на власні очі побачити їхню реакцію на сучасне українське кіно.

На спеціальний показ до Черкас завітали: продюсер стрічки Максим Асадчий, режисер Олесь Санін, актори Олексій Гнатковський та Ашот Арушанов, режисер монтажу Денис Захаров. 

– 19 серпня минуло 5 років від першого знімального дня, і до того ми ще два роки разом зі знімальною групою працювали над сценарієм. Тож, дорога до вас була далекою, але дуже приємною, – зазначив перед чисельною глядацькою авдиторією Олесь Санін.

    Цьогоріч, саме 19 серпня фільм Олеся Саніна «Довбуш» відкрив XIV Одеський міжнародний кінофестиваль, який гостинно приймали Чернівці. Вперше українська стрічка відкривала мистецьку подію такого рівня, до того ж, збираючи невгамовні оплески та овації вибагливої кіноспільноти упродовж семи хвилин фінальних титрів.

    Та все ж першими глядачами фільму стали воїни 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, до яких на передову Олесь Санін з Максимом Асадчим та оператором потрапили 16 серпня за сприяння Генерального штабу Збройних сил України.

– Для мене це було абсолютно непересічне враження, навіть складне, тому що, коли почався фільм, переді мною сиділо близько сотні бійців, які абсолютно не реагували; переді мною сиділи люди – опришки з камінною душею.  Я розумів, що переді мною бійці, які вже більше року без ротації, які не пускають у своє серце ніяку емоцію, тому що, якщо він буде переживати, то поруч нього загине його побратим, бо він не зможе йому надати допомогу, він не зможе раціонально захищати свій периметр, з яким він працює, він не зможе бути воїном. Мене ця історія дуже схвилювала. Але пройшло 10-15 хвилин фільму і хтось впізнав свої місця, тому що здебільшого бригада була сформована з Прикарпаття, Закарпаття, Волині, Тернопільщини, але й багато з Черкас, до речі, там було. Вони почали впізнавати місця, ставити запитання, почалося жваве обговорення. До кінця показу картина розтопила їхні серця, вони вже дивилися захопливо, потім браталися, шеврони нам свої дарували. Тобто картина не просто їм сподобалася, вона стала їх частиною. Потім вони говорили, що ніби на дві години потрапили додому. Бійці хотіли, щоб їхні діти побачили фільм, дружини; давали нам адреси, питали наш графік.  На сьогодні для мене це був найбільш емоційний показ, хоча кожне місто нас приймає аплодисментами, – поділився з черкаськими медійниками режисер Олесь Санін, зауваживши, що частина коштів з кожного квитка йде на потреби 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, а після основного промотуру творча група попрямує зі стрічкою у військові частини та госпіталі. 

 Синхронно із українськими прем'єрними показами фільму,  права на демонстрацію стрічкм придбали країни Балтії, Чехія, Словаччина, Німеччина, Ізраїль і Корея. До слова, у Німеччини перелік міст, у яких відбуваються сеанси, постійно збільшується. Закордоном «Довбуш» йде національними мовами країн та українською мовою. Попри те, що кожна країна має власні традиції показу, команда творців фільму все ж рекомендувала субтитри, аби глядачі чули милозвучну українську мову. І головне, режисер воліє, аби іноземці усвідомили, що така історія, історія прагнення до волі, готовність до боротьби за свободу, за справедливість, була у нас завжди, адже це історія української нації, незламного українського духу.

– Я знімав свою мистецьку історію про події, які мене цікавили, я не сподівався, що  фільм стане настільки актуальним сьогодні. Я цьому радий, але я зовсім не щасливий, – зізнався режисер. 

Картину про Довбуша Олесь Санін будував на «історично-достовірних фактах, які мають печатки на докторських дисертаціях, визнаних у світі». Поміж науковців, які досліджували життя і діяльність легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша та опришківський рух, режисер виокремив президента Української народної республіки Володимира Винниченка та українського вченого, почесного професора кафедри історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Володимира Грабовецького. Документи, знайдені істориками, доводять, що Олекса Довбуш, або Добощук – реально існуюча людина, народжена у 1700 році у селі Печеніжин, яка пішла у засвіти 24 серпня 1745 року.

– Свій фільм ми почали показувати на День незалежності України, 24 серпня. Цей день ми для себе трактували не як день смерті Довбуша, а як початок його безсмертя, коли, власне, він і став легендою.  Я справді знімав фільм на основі документів, й у ньому я і художньо, і історично відповідаю за достовірність епохи: як жили люди, як вдягалися, які у них були замки, які були стосунки. Тобто фільм, напевно, можна розглядати, як історичну довідку, а глядач може на дві години своєрідною «машиною часу» переміститися в ті часи. Але я створив свою версію історії життя мого героя, користуючись усіми тими документами, які у мене були. Історія Олекси Довбуша в моєму трактуванні – це історія чоловіка, який не хотів слави, не хотів жодної війни, але обставини – те, що у нього забрали волю, забрали його свободу, пригнічували його, його родину і народ, сином якого він був, змусили взятися за зброю і почати захищати те, що він любить. Власне, ця історія є сучасною, тому що зараз кожен, хто пішов на фронт, пішов захищати рідну землю, захищати те, що він любить.  Історія, яку я розповідаю, суголосна з теперішнім часом, історія про всіх Довбушів, які зараз воюють, – про нас з вами, про те, який зробити вибір, – зазначив Олесь Санін.   

    Своєю чергою виконавець ролі Івана Довбуша Олексій Гнатковський, наголошує, що «Довбуш» – фільм, який має подивитися кожен українець, тому що це сучасний фільм, який саме тепер найбільше потрібен кожному з нас, тому що це кіно, яке робить сучасну історію України.

– «Довбуш» – історичний фільм для всієї України, він однозначно увійде в історію українського і світового кінематографа. Це епохальне кіно, яке почне нову епоху українського кінематографа, кіно, яке стане в ряд з великими стрічками. Фільм Саніна «Довбуш» – це легенда, як і сам герой. Згодом кожен фрагмент одягу за фільмом будуть вивчати, досліджувати критики, кінознавці, культурознавці. Тому велика честь бути причетним до цього фільму, і велика честь глядачам цієї епохи побачити його. Бо потім він стане легендою, і про нього будуть говорити. А той, хто перший прийде і побачить цей фільм, також увійде в історію. Уявляєте,  це ніби ви бачили вперше в кінотеатрі фільм «Пропала грамота»?! Ви потім будете внукам говорити, що були на прем'єрі фільму «Довбуш». Отаке кіно «Довбуш», отакий масштаб цього кіна! Це найдорожче в історії України кіно (120 млн грн (державна частка складає 65 млн грн), - авт.) і воно виправдовує кожну копійку. Колеги з Голівуду, які бачили стрічку «Довбуш», сказали, що за таку маленьку суму неможливо зняти фільм. Стрічка виглядає так, ніби знята на рівні всіх американських блокбастерів, – захоплювався командною роботою Олексій Гнатковський.

 Роль Івана Довбуша у стрічці Олеся Саніна стала кінодебютом Олексія Гнатковського, який 20 років життя присвятив служінню Мельпомені у Франківському драмтеатрі. За словами Олексія, будь-яка професія художника, митця – це величезна відповідальність перед суспільством та перед тими, на кого митець зорієнтований, тому він  багато відмовлявся від знімань, адже для нього важливо, де зніматися.   

– Коли до мене прийшов Санін і запропонував роль в цьому кіно, то це, ніби ти довго постиш, а потім Великдень приходить. Саніну неможливо відмовити – уявіть собі, ніби до вас прийшла компанія Rolls-Royce і запропонувала контракт, і ви розумієте, що це найкраща компанія в світі. Санін – це вже бренд, це вже історія успіху, і він говорить те, що в нього на душі. Ви ж знаєте, хто такий  Кобзар – той, хто бере зріз часу і показує. Санін бере зріз часу і показує. Санін – сучасний Кобзар. Він дивиться, чим дихає його народ, і веде цей народ вперед, тому для мене було важливо бути однією зі струн цієї кобзи. Я не знаю, що я далі буду робити, і я не дивлюся туди. Для мене це кіно тут і зараз. Все це, як ціле життя, і тому воно для мене, як любов, – не стримував емоцій Олексій Гнатковський.

Під час створення фільму з командою ставалися як неймовірні історії, так і ситуації, які огортали серця митців смутком і жалем. 

Наприклад, випадкове натрапляння на  столітню, поглинуту горами, колибу, згадки про яку немає у жодному туристичному путівнику, мимохіть вселяє віру в містичні мольфарські історії, місця енергетичних потоків, карпатських таємниць. Упродовж роботи над стрічкою митці мимоволі натрапляли на сліди того самого Довбуша, і це вселяло надію у правильність торованого шляху. 

З іншого боку, під час знімання сцен у відомих туристичних місцях команда мусила докладати чималих зусиль, аби привести до ладу місцини, яких торкнулася людська цивілізація: прибирали сміття, стирали написи на кшталт «ПТУ-75», чи «тут був Вася»… А коли підіймали дрон у небо для панорамної зйомки, то бачили винищені ліси, розграбоване навкілля.

– Дуже мало місць залишилося, де можна зняти такі історії. На території заповідників сотні волонтерів спочатку прибирали території від наявності цивілізації людської, потім будували її, забирали і знову прибирали. Екологи нам казали, що після того, як ми зняли, виглядало краще, ніж до нашого приїзду. Це велика біда. У мене на серці отакенна рана від того, що ми творимо зі своєю історією, природою, фантастичними Карпатами, – розповів про наболіле режисер.

Ще однією проблемою, яка болить Олесю Саніну, є стрімке втрачання  останніх носіїв історій, переказів, традицій, джерел української культури, сакрального значення української історії. 

– Коли я знімав цю картину, я вимагав від роботи художників великої достовірності. Ми застали реальні речі, знайшли в музеях речі початку 18 століття, ми робили з них зліпки, спеціальними 3Д сканерами сканували костюми, декорації, зброю, потім робили копії для того, щоб це лишилося в кіно для історії. Дуже-дуже складно було знайти місця, щоб зафільмувати сильні прекрасні Карпати. Дуже було складно знайти людей, ми навіть деякі ремесла відроджували, «людей виготовляли» для спецефектів. Мою біль про втрачене не можна ні оцінити, ні виміряти, – зізнався митець.

     Фільм «Довбуш» Олеся Саніна руйнує кордони, відкриває світу звитяжну непоборну Україну з її віковічною історією, її славою, її героями, із силою її філософії: «Поки борониш ти власну землю і гори, ніяка куля тебе не візьме». Стрічка «Довбуш» демонструє світовій кіноспільноті високий рівень українського кінематографа, на який варто рівнятися.

  За чотири прем’єрні дні національного показу «Довбуш» зібрав 8 717 259 гривень, а це лише початок шляху стрічки на великих екранах. 

– Зараз важливим для нас є також історія глядацького касового успіху, тому що це не особисто наш успіх, а успіх, в принципі, українського кіно і доказ того, що українське кіно з українською історією має успіх у глядача, – наголосив режисер стрічки Олесь Санін.

    

Світлини з facebook сторінки Dovbush Movie

Публікації Chesno News