«Я бачу, вас цікавить пітьма»: театральне занурення, що стирає межі реальності

            Черкаси стали першим містом, куди після Львова та Києва досягла театральна "Пітьма", породжена бестселером Ілларіона Павлюка.

Знайомлячись із відгуками людей, які вже переглянули виставу режисера Максима Голенка "Я бачу, вас цікавить пітьма", створену в копродукції незалежного Дикого Театру та Національного театру імені Марії Заньковецької, склалося враження, що осягнення сенсу постановки підвладне лиш тим, хто прочитав однойменну книгу Ілларіона Павлюка. 

Тож, отримавши запрошення на виставу, я кинулася на пошуки книги і до глядацької зали я зайшла встигнувши, з суто об'єктивних причин,  перегорнути лише першу сотню сторінок. Цей невеликий відрізок літературної мандрівки "пітьмою" магічним чином відкрив портал до осягнення театрального дійства, яке поглинуло все моє єство, і я підсвідомо благала, щоб "пітьма" Мельпомени якомога довше не розвіювалася…

Не для порівняння, а для розуміння, зауважу, що я обожнюю режисерські роботи Девіда Лінча, тому у мене викликало шалене захоплення сценічне втілення психологічного трилера сучасного українського автора сучасним українським режисером із неймовірною українською командою. Тут певно має бути ліричний відступ для вдячності Максиму Голенку, який першим в Україні взявся за театральне прочитання твору Ілларіона Павлюка, зазначивши в одному з інтерв'ю: "Ми повинні працювати не тільки з класикою, а й з сучасними романами".

Так, от з перших секунд театрального дійства – перших нот (живий музичний супровід), перших променів світла, що осяяли ефектні декорації, перших слів знайомого тексту (ви ж пам'ятаєте, я відклала книгу перед виходом до театру) межа між мною і сценою була стерта - певно її хутко застлала пітьма… Як оповила душі мешканців Буського сАДу, як усунула кордони між реальністю й уявою, як заступила зворотній шлях… Шлях, який в можна подолати лише з монеткою під язиком, звернувшись по послугу до Хар(ит)она Еребовича (Ілля Чопоров)...

Імерсивна атмосфера була створена і я покірно взяла на себе роль співучасниці  подій, які розгорталися у місці з надмірною концентрацією гріхопадінь, де кожен мав щонайменше сім причин для гріха, де хіть, байдужіть, жадоба влади, егоїзм, лінощі  превалюють над розумом, де у кожного свої скелети у шафі, чи то пак у теці, де дільничий (Марк Дробот) воліє не шукати маніяка і не помічати його жертв, де Звір снує поміж людей, де діти, які не повинні помирати, безслідно зникають.  Такий собі «Сад земних насолод» Ієроніма Босха на буськосадський лад…

Чи ж може змінити усталений плин часу поява в Буськовім сАДу київського кримінального психолога Андрія Гайстера (Григорій Бакланов), чи в силах розвіяти пітьму той, хто сам просотаний пітьмою? 

Особливістю цієї постановки є два різні фінали, які бачили глядачі Львова і Києва, що підсилює один із меседжів вистави про те, що у кожного є вибір.

Вибір вчинків, вибір відповідальності, вибір, якою стежкою рухатися лабіринтами життя, головне – не опускати рук, щоб не пропустити удар…

Окрім всього, мене потішила гармонія і майстерність, з якою взаємодіяли, проживали кожну мізансцену артисти театрів, що знаходяться на відстані півтисячі кілометрів один від одного. 

Щире захоплення роботою Григорія Бакланова, Марка Дробота, Оксани Цимбаліст, Єлизавети Цілик, Ігоря Рубашкіна, Микити Слободенюка, Марії Деменко, Олександра Мельника, Олега Коркушка, Іллі Чопорова, Артема Мартинішина, Юлії Шаповал, Варвари Жеребко під магічний супровід музикантів-віртуозів – Маргарити Гури (клавіші); Максима Бережнюка (духові), Миколи Пачесюка (гітара), Захара Урсу (ударні).   

Сердечна вдячність за появу вистави на театральній сцені драматургу, військовослужбовцю ЗСУ Олексію Доричевському, який працював над інсценізацією під час служби на Донеччині, режисеру Максиму Голенку, художнику Олександру Білозубу; художниці костюмів Анні Шкрогаль; постановнику пластичних номерів Олексію Буську; художнику зі світла – Руслану Березовому, музичне вирішення – Марії Ясинській за музичне вирішення, продюсерці Ярославі Кравченко.

Театральна постановка "Я бачу, вас цікавить пітьма" – вистава, закінчивши перегляд якої, починаєш діалог із собою….   

Отже, як говорив один із героїв твору: "Мистецтвом треба цікавитися"...

Усім бажаю приємного занурення у "Пітьму", а я, тепер маючи візуалізацію, від якої не збираюся відмовлятися, буду неспіхом гортати книжкові сторінки, смакуючи тексти, розтлумачуючи символи та мріючи побачити виставу в Національному театрі імені Марії Заньковецької з усіма перевагами львівського сценічого простору.