Черкаський Театр Шевченка провів глядачів життєвими стежками Лесі Українки


      Чуттєвий, інтимний, літературно-поетичний вечір до 150-го дня народження Лариси Косач-Квітки, відомої світу на ймення Леся Українка, влаштував Черкаський Театр Шевченка в атмосферному залі Данила Нарбута Черкаського Художнього музею.

   Актори театру: Олена Ластівка, Тетяна Крижанівська, Тетяна Гребень, Анастасія Бринько, Катерина Олейнікова, Микола Зайнчківський та Павло Гончаров разом із глядачами крок за кроком проходили Лесиними життєвими і творчими стежками - від народження до останнього подиху.


     Магічним мереживом у біографічні полотна Лесі актори майстерно вплітали візерунки її творчості, поетичні присвяти рідним - «Надія», втраченим ілюзіям - «До мого фортепіано», коханим - «Не жаль мені» та «Я не кохаю тебе», стосункам музи та поета - «Музині химери», жіночій долі - «Жіночий портрет»...


Максим Славінський,  Нестор Гамбарашвілі, Климент Квітка, Сергій Мержинський.... Ці чоловіки посідали особливе місце у житті Лесі Українки, запалюючи в її серці жагу до життя, надихаючи на самобутні поетичні рядки, збагачуючи її душевну скарбницю палітрою почуттів.

Найбільше Леся Українка кохала Сергія Мержинського... Мурахи  шкірою від пророчих рядків із поеми «Одержима» у виконанні Тетяни Крижанівської, яку за одну ніч біля ліжка помираючого Мержинського 18 січня 1901 року створила Леся...



Пророцтвом наділено чимало творів Лесі Українки, до яких на мистецькій зустрічі зверталися актори. Цього вечора перед глядачами ожили образи із драматичних поем «Бояриня», «Кассандра», «Камінний господар»...


Кожен із цих творів для Лесі був особливим. У 1903 році у листі до Ольги Кобилянської Леся писала, що обрала Кассандру героїнею нового твору тому, що...«ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити. І пророчий дух не дар для неї, а кара, її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра».


     Драматична поема «Бояриня» 1910 року була першою й останньою спробою Лесі Українки написати великий твір на тему з історії України.




     

Дуже тішилася Леся поемою «Камінний господар», яку завершила в 1912 році у Кутаїсі і хвалилася про це у листі до Агатангела Кримського«…Позавчора скінчила почату вже по великодні нову річ, але яку!.. Боже, прости мене і помилуй! Я написала «Дон Жуана»! Отого-таки самого, «всесвітнього і світового», не давши йому навіть ніякого псевдоніма. Не знаю, звісно, як воно в мене вийшло, добре чи зле, але скажу Вам, що в сій темі є щось диявольське, містичне, недарма вона от уже хутко 300 літ мучить собою людей. …Так чи інакше, але от уже і в нашій літературі є «Дон Жуан» власний, не перекладений, оригінальний тим, що його написала жінка (се, здається, вперше трапилось сій темі).»

     


    Особливими музичними тонами забарвлював атмосферу вечора неймовірний оркестр театру під керівництвом талановитої диригентки та композиторки Олени Бєлкіної...

     Фінальна пісня «Сторононько рідна» у чуттєвому виконанні Олени Ластівки розчулила усіх, хто спостерігав за поетичним таїнством, затамувавши подих.

     - Я прагнув, аби ми згадали Лесю, не лише як поетесу та драматургиню,  а й як звичайну людину, яка відчувала радість і смуток, кохання і страждання, сподівання і розчарування, - говорить автор, сценарист та режисер літературної події, актор Павло Гончаров.



 
Вже незабаром, 24 березня, Черкаський Театр Шевченка вітатиме глядачів на прем'єрі притчі «ЛесЯ Українка», режисера-постановника Павла Гончарова.


Публікації: Нова Доба

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

«Доця» – книга одночасно і про війну, і не про війну