У вирі мистецьких подій

Після театрального успіху абсурдистських «Носорогів» Ежена Йонеско та видовищного Шекспірівського Макбета головний режисер Черкаського театру Шевченка Станіслав Садаклієв взявся за сценічне втілення натуралістичної драми шведського драматурга Августа Стріндберґа «Фрекен Жюлі». Попри те, що п'єса була написана у 1888 році та зазнала деяких змін, продиктованих тогочасною цензурою, вже понад сто років вона не сходить зі світових театральних підмостків та не втрачає привабливості для кінотворців.  Певно, недарма американський драматург Юджин О'Ніл зазначав, що Стріндберґ «досі зостається найсучаснішим із сучасників, найвидатнішим тлумачем театру характерних духовних конфліктів, що складають драму – криваву драму – нашого теперішнього життя».  За словами Станіслава Садаклієва, саме  одвічні конфлікти, якими наскрізь пронизаний твір драматурга ХІХ століття, спонукали сучасного режисера  поділитися з нинішніми глядачами своїм баченням історії. – «Фрекен Жюлі» – насамперед, про людину,

  Наразі у Черкаському театрі Шевченка проходять фінальні репетиції перед прем'єрним показом нової роботи головного режисера Станіслава Садаклієва «Макбет» за однойменною п'єсою Вільяма Шекспіра.  За словами режисера-постановника, у п'єсах Шекспіра порушуються ті проблеми, які є актуальними й для сьогодення, саме тому питання вибору матеріалу не поставало. – Направду, я здивований, що можна так глибоко і точно прописувати драматургію, попри те, що це було 400 років тому. «Макбет» – моя улюблена п'єса Шекспіра, у ній на поверхні лежить жадоба влади, але суть у тому, як в системі влади відбуваються різні метаморфози з людьми. Ця тема мені цікава, оскільки вона стосується не лише влади в понятті державного рівня, а й того, як влада впливає на людей. Мені цікавіша Людина і те, що з нею відбувається у цій  системі – людина, яка отримує владу, і ті люди, які перебувають в ній – що з ними стається, як вони приймають рішення, як вони вибирають свій шлях:  куди йти, за ким йти,

4 березня 2023 року, у день народження поета і композитора Володимира Івасюка, Черкаський театр Шевченка вшанував генія пісенної творчості прем'єрою музичної вистави « Балада про любов» у втіленні Павла Гончарова. Поетичним та пісенним мереживом витканий сюжет театрального дійства, у якому герої, віддаючись щирим почуттям, йдуть стежками своєї долі, образу Долі-матері режисер приділив окрему увагу. Попри те, що головна сюжетна лінія присвячена Володимиру Івасюку, та події, що розгортаються навколо нього, не мають часових обмежень, адже усім людям притаманний певний спектр емоцій та глибина почуттів. – Старше та середнє покоління виросло на піснях Івасюка, а сучасна молодь  у характерах персонажів, у любовному трикутнику між героями вистави, у їхніх  переживаннях впізнає себе. Я намагався  донести до нинішнього покоління глибину текстів, написаних півстоліття тому, ще раз показати, що любов немає часового простору – які б на нас не були костюми середньовічні чи сучасні, почуття у на

       Війна непрохано внесла корективи в життя українців, підступно руйнуючи будівлі, родини, долі, мрії, безжально відтинаючи гострим лезом зв'язки з домівкою, улюбленою роботою, рідними, друзями... Війна не зважає на достаток, на статус, на вік чи на стать. У війни свій сценарій і свої ролі... Актриса Анна Німайєр приїхала до Черкас з Маріуполя, де випускниця Дніпропетровського театрально-художнього коледжу від 2008 року, з кількарічною перервою, служила Мельпомені в Маріупольському драматичному театрі. Успішно пройшовши конкурс на посаду артистки драми в Черкаський театр Шевченка, Анна Німайєр стрімко влилася в театральний колектив, втіливши півдесятка ролей упродовж декількох місяців. Наразі акторка готується до першої в її творчій кар'єрі ролі історичної постаті зі світовим ім'ям –  Лесі Українки.   – Роль Лесі Українки для мене дуже відповідальна. Готуючись до репетицій, я багато перечитувала, передивлялалася відео, вслухалася в запис її голосу, спілкувалася з режисе

           Заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк на запрошення керівництва Черкаського театру Шевченка завітав до міста для поновлення своєї студентської дипломної постановки «Дума про братів Неазовських» , аби після майже восьмирічної перерви глядачі відчули силу слова Ліни Костенко в рідному театральному просторі. – Це моя перша праця в театрі. Відтоді упродовж 18 років я здійснив 118 постановок. Мені, звичайно, приємно, але досить дивно, коли в театрі йде робота 18 років, враховуючи, що ти робив її, коли був молодим режисером – було інше покоління, інша музика, інші події. І зараз, через 18 років, виявляється, що твоя вистава ще є в репертуарі, її ще не списали, – ділиться Сергій Павлюк. Режисер зізнається, що було лячно починати першу репетицію, дивитися, що залишилося від вистави. Та попри те, що востаннє «Думу про братів Неазовських» грали близько 5 років тому, актори нічого не забули, емоційно вразивши постановника.  – На першій репетиції ми не виставляли світло,