У вирі мистецьких подій

  Серпневого вечора, перетнувши екватор візиту до Естонії, організованого за підтримки спільного проєкту Естонського центру східного партнерства та Українського кризового медіацентру, група українських журналістів, знайомлячись із дивовижною історією Старого Таллінна, опинилася біля воріт Центру української культури. Нестримне бажання зазирнути за кам'яні мури охопило кожного, тож всі розгублено тупцювали біля замкнених масивних дверей, не зважаючись просто пройти повз. Волею долі ми таки потрапили до оази української культури у серці Таллінна. Керівник Центру Анатолій Лютюк не відмовив українцям у гостинності, дозволив доторкнутися до своєї святині, поділився своєю філософією, віруваннями, відкрив свій світ, у якому панує добро, життєва мудрість, мистецтво і жага допомагати усьому живому. Уродженець Тернопільщини Анатолій Лютюк вже понад 45 років проживає у Таллінні та завзято розвиває  українську культуру за кордоном.  Художник за освітою, він відкрив власну справу, став облатом

       Першого липневого дня масштабний соціальний проєкт “Життя без обмежень” у Черкасах об'єднав тих, хто працює, творить, дихає на повні груди та надихає інших.          − Людина народжується вільною, без обмежень, але життя вносить корективи. Певні обмеження в наше життя внесла спочатку війна, а потім і пандемія, низький соціально-економічний рівень. І ми всі стикаємося з такими поняттями як психоемоційне вигорання та посттравматичний синдром, особливо ветерани, волонтери, медики знайомі з цим. Це коли руки опускаються, порожнеча в душі, коли ти не знаєш, де черпати сили і натхнення. Та сили й натхнення дають спілкування з побратимами, мистецтво й музика,   –  поділилася волонтерка та громадська активістка Оксана Циганок .         Концертна  івент-арена «SELENA» зібрала понад три тисячі людей: лікарів, рятувальників, полісменів, вчителів, людей із інвалідністю, воїнів АТО/ООС, волонтерів, родини внутрішньо переміщених осіб, аби висловити вдячність всім, хто, попри життєві труд

       Після авторської презентації книги «Доця» на третьому Черкаському книжковому фестивалі   та спілкування з письменницею Тамарою Горіха Зерня й видавчинею Іриною Білоцерківською , яка посприяла виходу роману в світ у своєму видавництві «Білка», не могла дочекатися, коли ж залишуся сам-на-сам з історією, про яку вже так багато чула.     З перших сторінок «Доця» полонила неймовірно красивою мовою, глибиною кожної фрази, що потрапляла прямісінько в серце і впевнено пускала коріння в душі. На початку роману дуже хотілося, щоб історія Доці була схожою на історію казкової Попелюшки, або історію героїнь Сідні Шелдона, де жінка з нуля досягає небувалих кар’єрних висот, або походила на історію Віани Роше – героїні книги Джоан Гарріс «Шоколад», яка спромоглася змінити свідомість жителів французького містечка, зі щасливим фіналом… Хотілося… Але я знала, що «Доця» Тамари Горіха Зерня не вигадка, що у кожного героя є реальний прототип, а кожна ситуація чи діалог, описаний у кн

           Минулої суботи, 31 березня, у концертному залі Черкаського музичного училища імені Семена Гулака-Артемовського небайдужі до людської долі Черкащини згуртувалися навколо благородної мети - зібрати кошти на подальше лікування учасника бойових дій, інваліда війни на Сході Анатолія Хотяновича.