Черкаський Театр Шевченка перетворився на Театр Абсурду

         

     

  Минулого тижня за лаштунками Черкаського Театру Шевченка розгорнулося довготривале яскраве дійство в кращих традиціях українського трагіфарсу.

    Неабиякого розголосу набуло рішення директора, без обговорення з колективом, вийти з критичної фінансової ситуації, відправивши колектив театру у відпустку за свій рахунок, а згодом перевівши працівників на неповний робочий тиждень.  

     

Акт перший: Прес-конференція

    У п'ятницю на зборах творчого складу театру, до якого входять працівники балету, оркестру та акторська трупа, Володимир Осипов вкотре повідомив колектив про вкрай тяжкий економічний стан і про єдиний можливий вихід із ситуації. Заяви про відпустку за свій рахунок, як виявилося, необхідно було підписати терміново, того ж дня. Тих акторів, які з певних причин ухилилися від підпису, безжально наздоганяли телефонні дзвінки з елементами індивідуального шантажу та погроз про звільнення. З технічним та адміністративним складом театру провели окрему роботу, в результаті якої всі приречено підписали  запропоновані заяви.

    У понеділок колектив театру, отримавши фахові юридичні консультації та залучившись підтримкою  народного депутата Олега Петренка, зібрав прес-конференцію, аби винести на широкий загал болючі театральні питання. 

    Під час такого своєрідного шторму на поверхню виринула ціла купа підводного каміння. Виявилося, що дирекція театру тиском на голову профкому намагалася внести зміни до колективного договору, позбавивши працівників додаткових 7 днів до відпустки за ненормований робочий день, без загальних зборів та голосування. Крім того, заяви про відпустку за сімейними обставинами чи за згодою сторін без збереження заробітної плати були заздалегідь надрукованими і потребували лише особистого підпису. А тим, хто відмовлявся підписати таку заяву, пропонували написати «заяву про відмову підписувати заяву». Мало б бути смішно, якби не було так сумно. 

Після півгодинного спілкування з журналістами до колективу приєднався директор театру Володимир Осипов, який намагався запевнити, що ані тиску, ані погроз, ані шантажу з його боку в жодному разі не було. Він, навпаки, постійно звертався до можновладців за допомогою. Щоправда такі звернення відбувалися здебільшого на вулиці та в провладних коридорах, і паперовими доказами, на жаль, Володимир Олексійович похизуватися не міг.   За словами директора театру,  всі недоліки в розподілі річного бюджету сталися в той час, коли він був відсторонений від виконання обов'язків. На зауваження колективу про постійну присутність у театрі, Володимир Олексійович запевнив, що тоді він піклувався виключно про творчий процес. Старе, як світ: Я не я і хата не моя, призвело до невтішних результатів і хто правий, а хто винний зараз розібратися нелегко.

       Після поновлення Володимира Осипова на посаді директора, значного покращення ні з фінансового, ні з творчого боку не відбулося. На численні запитання журналістів, які саме кроки він зробив для зрушення з мертвої точки,  виразної відповіді ніхто не почув: комусь писав, кудись ходив, хтось щось обіцяв. До речі, залишається фактом, що на роботи з відбудови театру на разі є лише 5 мільйонів від міської ради, і будівельні роботи з середини червня, як раніше було заявлено, навряд чи розпочнуться.

    Двогодинна прес-конференція закінчилася домовленістю про зібрання наступного дня загальних зборів з обов’язковою присутністю юристів від обох сторін: керівництва та колективу. На диво, ні в театрі, ні в колі спілкування Володимира Олексійовича гідного юриста не знайшлося, тож директор ще дві години після закінчення прес-конференції вів розмову з юристом, якого запросили представники творчого колективу.

    Загалом у стороннього спостерігача складається враження, що діючий репертуар перелаштували під театр абсурду, де герої ділять «кайдашеву грушу», ганяються «за двома зайцями», не можуть визначитися, «хто в домі господар», використовуючи радикальні методи НКВД із «Саду Гетсиманського». 

      

Акт другий: збори

      У вівторок в театрі відбулася чергова частина марлезонського балету. На загальні збори колективу завітав навіть Василь Васильович Марштупа, голова профспілкового комітету працівників культури Черкаської області, власною персоною. Двогодинне переливання із пустого в порожнє все ж вилилося в те, що трудовому колективу довелося піти на компроміс із адміністрацією театру.  Відповідно до такого компромісу, з 24 червня вводиться скорочений робочий день, що передбачено колективним договором, а з 10 серпня до 10 вересня, після видання відповідного наказу, встановлюється неповний робочий тиждень.  

    Дирекція і Голова профсоюзного комітету запевнили працівників, що цьогоріч ніяких змін до колективного договору вносити не будуть і заспокоєні театрали смиренно проголосували за згоду на неповний робочий тиждень.

     Не може не обурювати те, що колектив, прийняв з покорою запропоновані зміни, геть забувши про боротьбу за фінансування театру, про його відбудову, про його право на життя. У той момент вони навіть не згадали про дітей, яких потрібно збирати до школи, про банківські кредити, які необхідно щомісяця сплачувати, про платежі за житлово-комунальні послуги, які не бажано затримувати. Замість того, щоб створити ініціативну групу з врятування театру чи скористатися пропозицією Василя Марштупи йти під стіни облдержадміністрації, більшість працівників цікавила фінансова підтримка власного гаманця. Тож запитання до присутнього юриста ставилися в одній площині: чи не відберуть додаткову відпустку за ненормований робочий день, які будуть нарахування за суміщення посад, як оплачуватимуться додаткові півставки?

      Поодинокі конкретні пропозиції з покращення фінансової ситуації в театрі, ні великого захвату, ні стовідсоткового схвалення  колективу не отримали. 

     Мимоволі постає питання, невже Тарас Шевченко писав ці пророчі слова про Черкаський Театр Шевченка: «Село неначе погоріло, неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть…»?...

Акт третій ....

     Виходячи з аналітичної довідки, яку Володимир Осипов продемонстрував у понеділок на прес-конференції,  Черкаський драматичний театр ніколи не був прибутковим. Скоріш за все, якби театр був комерційним підприємством, то громаду не дуже цікавило б куди зникають фінанси. Але, ніде правди діти, і мова йде про комунальний заклад, на який витрачаються кошти саме громади. Доволі дивно, що до сьогодні нікого не цікавила доля мільйонів, які перераховувалися театру. Чи не бентежить той факт, що будь-яку інформацію про фінанси та штатний розпис керівництво театру ретельно приховувало від своїх працівників? На останніх зборах шило, нарешті, витягли з мішка, щоправда, це викликало у колективу не менше питань, ніж було до того. Адже, за штатним розписом, посад більше, ніж фактично працюючих. І навіщо так ретельно було приховувати штатний розпис? Де знайти відповідь на це запитання? Спитати у 128 працівників театру? Чи насправді всі з них виконують свої обов'язки, а не просто працевлаштовані? Але це окреме питання. Сподіваємося, що управління культури після перевірки зробить відповідні висновки.

       Відповідно до наданої аналітичної довідки,  20% — це   максимальний рівень фінансового самозабезпечення театру. Ситуація доволі зручна і, оскільки ніхто не бажав прикладати зайвих зусиль: директор не шукав способів змінити цю цифру, а управління культури не ставило за мету виправити становище, то, маємо те, що маємо. 

        Подейкують, що в кінці липня розпочнеться конкурс на посаду директора театру, отже, у нинішнього керівника ще є шанс знайти спосіб, щоб театр почав заробляти кошти. А чи потрібно це йому і чи скористається Володимир Олексійович такою можливістю, поживемо – побачимо.

    І в цій божевільні зараз народжується нова вистава «Танго Марії», прем'єра якої очікується 23 червня. Чи не будуть слова одного з героїв цього мюзиклу пророчими: «винна лиш вона одна, що вийшов цей сумний фінал»?...

Публікації: Місто на Че