"Якщо ми не будемо в Україні знімати кіно про українських патріотів, то у нас зникне самоідентичність, культура, мова і взагалі все", – творці фільму "Заборонений"

   5 вересня 2019 року на широкі екрани країни вийшов фільм про українського дисидента шістдесятника Василя Стуса «Заборонений».

    Представити стрічку до Черкас 9 вересня завітали представники творчої групи, завдяки яким українці отримали можливість відкрити для себе Стуса, пізнати його особистість, зрозуміти його громадянську позицію, розділити щирі прагнення. Відтак, режисер фільму «Заборонений» Роман Бровко, сценаристи Артемій Кірсанов та Сергій Дзюба, виконавець ролі Василя Стуса актор Дмитро Ярошенко та продюсер стрічки Артем Денисов відкрили ідею створення фільму, поділившись основними меседжами кіно роботи, перед показом та заохотили глядачів до обговорення після перегляду стрічки.

        Певно, найпоширеніше запитання, яке ставлять ідейникам фільму, чому кіно саме про Василя Стуса, про якого обмаль інформації, жодного відео у мережі та утаємничені обставини смерті.

    – Ми з Артемієм, коли закінчили свій перший фільм і випустили роман «Позивний Бандерас», вирішили шукати якусь цікаву особистість для нової роботи,  – говорить сценарист Сергій Дзюба. – Це були часи, коли у нас була активна позиція щодо Олега Сенцова, щодо інших політв’язнів. Тоді ми зрозуміли, що справа Стуса така ж як і у Сенцова і у багатьох інших. З цього і почалося. Виявилося, що ніхто майже нічого не знає про Стуса. Це нас дуже вразило. Стус – це такий міфічний образ в Україні, про який всі думають, що вони про нього щось знають. Зараз книгу «Заборонений» в художній формі, доступною мовою можуть прочитати діти старшого віку, і навіть молодші. Можна подивитися фільм і дізнатися нарешті історію Василя Стуса.

   

    Продовжив думку колеги сценарист Артемій Кірсанов, розкривши певні секрети творчої майстерні. 

   – Нам треба було робити кіно, яке було б цікавим молоді. І, мабуть, ми таки віднайшли той ключик, щоб зацікавити молодь, – розповідає Артемій Кірсанов. – Це трилер. Трилер ми намагалися побудувати на загибелі Василя Стуса. Досі не відомо, як саме він загинув. Це таємниця. Але ми, переглянувши безліч матеріалів, поспілкувавшись зі свідками того періоду, оповіли свій варіант, якого притримується і син Василя, Дмитро Стус, й інші люди, що саме так було вбито Стуса, як ми показали.

    Зі свого боку, режисер фільму «Заборонений» Роман Бровко поділився з аудиторією особливостями створення стрічки.

       – Перед тим, як розпочати роботу над фільмом, ми намагалися з’ясувати дуже багато цікавих подробиць й історичних фактів, щоб будувати кіно про Стуса не лише з інформації, яка є у Вікіпедії, та інших широковідомих фактів, які є в інтернеті, а з’ясувати певні таємниці його життя, – зазначає Роман Бровко. – Наші сценаристи на початку мали дуже багато зустрічей, інтерв’ю саме з представниками дисидентами шістдесятниками тієї епохи. Нам пощастило взяти коментарі у Івана Драча, Левка Лук’яненка, Василя Овсієнка. Вони нам підказали дуже цікаві факти з життя Стуса, саме про те, що відбувалося у Пермському таборі. Звісно, художнє кіно має право на певні інтерпретації, але стрічка загалом збудована на достовірних перевірених фактах.

      За словами режисера, першочерговим завданням творча група визначила створення фільму для широкої аудиторії, оскільки молодь про Стуса знає досить небагато, адже у школі надто мало приділяють уваги вивченню творчості Стуса, а ще менше знають про його життя. Не втішними виявилися результати соцопитування про особистість Василя Стуса, проведеного свого часу у столиці, під час якого хтось називав Стуса спортсменом, а хтось політиком. 

   

     – Наше кіно задля того, щоб широка громадськість дізналася про життя Стуса, про його боротьбу, побачила його з різних сторін: не лише, як поета, дисидента, шістдесятника, а й як правозахисника, як, передусім, чоловіка з дуже міцною потужною громадською позицією, – додає Роман Бровко. – Він мав надзвичайно  загострене почуття до всієї неправди. Коли щось неправдиве, обурливе відбувалося у країні, те, що його чіпляло і ображало, він завжди вибухав емоційно, не міг бути осторонь. Стус писав дуже гострі, емоційні вірші, котрі штрикали в очі тодішній радянській комуністичні партії. Якщо говорити про кіно, то кіно не тільки про поета, кіно про громадянина з потужною громадянською позицією, кіно проти страху, кіно проти байдужості. Проти цього, власне, і виступав Стус.

    – Книга – трохи інша історія, вона відрізняється від фільму, вона більш така наша авторська, а кіно – це можливість побачити в дії живого Стуса у виконанні актора Дмитра Ярошенка, – зазначає сценарист і автор однойменної книги Сергій Дзюба.

      Головну роль у фільмі «Заборонений» виконав український актор театру і кіно Дмитро Ярошенко, знайомий шанувальникам українського кінематографу за роллю дільничого Василя у стрічці Володимира Тихого «Брама».  З-поміж близько 50 претендентів на роль поета, численних кастингів та кінопроб, врешті-решт режисер схвалив кандидатуру Дмитра.    

     – Найважче було грати Василя Стуса, знаючи, що він геніальний поет, дуже відома людина в Україні, герой, тим більше, знаючи таку його драматичну долю, – згадує складнощі втілення образу Дмитро Ярошенко.  – Технічно було нелегко грати тюремний період і показати його у різних вікових категоріях. Оскільки Василь Стус – це реальна особа, яка колись жила, то для створення образу треба було досліджувати різні факти про нього, слухати історії, читати вірші, намагатися втілити цей образ. З іншого боку відео з ним немає у доступі, є тільки фото. Я роздивлявся фото і намагався за світлинами зрозуміти, яка могла бути пластика у Стуса, які рухи.

   

    Аби Дмитро міг відтворити образ Стуса на екрані, під час візитів на  знімальний майданчик сценаристи розповідали різні історії з життя поета, оповідали тогочасні події, навіть ті, котрих не було у сценарії. За словами режисера, аби Дмитро відтворив на екрані певну сцену, сценаристи розповідали про десять інших подій для того, щоб актор був у потрібному стані, зрозумів, що саме його спонукало до того, чи іншого вчинку. 

   – Сам Дмитро ходив із книжкою віршів Стуса. Він їх читав, перечитував, намагався зрозуміти, який це рік, що у цей рік трапилося, яка подія відбулася і яким чином подія справила те гнітюче чи піднесене враження на Стуса, яке він відтворив у віршах. Дмитро намагався через вірші, настрій і опис ситуацій та подій, передати той настрій, ті емоції, – розповідає Роман Бровко. – Ще в картині ми намагалися показати акт творення віршів. Вірші Стуса написані дуже цікаво, нестандартною складною мовою. Якщо їх не показати в контексті творення: чим вони натхненні, завдяки чому вони постають, то вони є трохи незрозумілими. Кіно показує саме ті факти, події, явища, які Стус переживає і пише певні вірші. Тому у фільмі є певний такий акт творіння. Ну і я, як режисер, стояв на тому, що не зважаючи на існування достовірності образу, є певні канони кінодраматургії, сучасні тенденції кіно, як хоче молодь бачити героя. Відтак, ми намагалися знайти консенсус між правдою, достовірністю і екранним персонажем. 

     

   Ще до виходу стрічки «Заборонений» на широкі екрани творці фільму показали його дисидентам шістдесятникам, оскільки творчій групі було вкрай важливо почути першу думку-враження саме від тих людей, сучасників Василя Стуса. 

   

     – Для нас було велике щастя після всіх скандалів, коли сестра Василя Стуса Марія сказала, що Василь отакий, який був у житті, такий і є на екрані, а ми немов його знали, – не стримує емоцій режисер фільму Роман Бровко. – Для нас щастя, коли інші дисиденти на Заході України підчас перегляду фільму переживали дежавю, що вони знову бачать ті події, бачать живого Стуса. Тобто Дмитро дійсно вгадав і за манерами, і за рухами. Для нас відгуки тих, хто пережив ті часи – це найвища похвала, і ми їм дуже дякуємо, бо саме завдяки їм ми черпали натхнення і факти, і інформацію.

   Після показу фільму, фінальні титри якого зала зустріла стоячи  та бурхливо аплодуючи,  глядачі вишикувалися в чергу до мікрофону, щоб поставити питання гостям, спростувати, або підтвердити свої думки та міркування, зароджені під час перегляду. 

   

    Перші ж запитання, доволі прогнозовано, стосувалися сцен суду та ролі Медведчука у судовому процесі. 

  – Коли ви кажете, що Медведчук убив Стуса, то ви робите Медведчуку великий гонор, як кажуть на Гуцульщині, – зауважує сценарист Сергій Дзюба. – Мені подобається, як Роман у фільмі зробив сцену з Медведчуком. Вона показує, що Медведчук був ніякий, він і зараз ніякий. Розумієте, ми робимо з нікчемних людей драконів, а потім самі починаємо їх боятися. 

      – Сцену суду ми відтворили за матеріалами протоколів судової справи і вона фактично відзнята у режимі документальної реконструкції – що там сказано, те і є, без перекручувань, без зміни контексту, без творчих інтерпретацій. Тобто картина в цілому достовірна, –  додає Роман Бровко. 

   

    Особливу цікавість у глядачів викликав і персонаж гебістки Віри Холод, у якої практично на руках обривається життя Василя Стуса.

     – Віра – це Нове обличчя системи, нова генерація,   котра вже замаскована, котра прихована, – пояснює свій задум режисер. – Стус – це нескорена постать, він робив так, як вважав за потрібне, зберігаючи честь, совість і характер. Тобто говорити зі Стусом з позиції сили фізичної, було фактично неможливо.  Його можна було вбити, але нічого не домогтися. Тому ми саме й хотіли показати, що влада направляє таку нову Віру, котра намагається новими методами  вплинути на Стуса. Тобто Віра – це така гадюка в новій формі. Такий образ, який трансформується, ми й хотіли показати.  Недарма вона і Вірою зветься, адже Стус велику частину життя вірив, що в країні радянській щось можна  змінити.

     

    Під час обговорення фільму з глядачами сценаристи Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов час від часу звертали увагу аудиторії на свою авторську книгу "Заборонений", що нещодавно побачила світ у видавництві "Фабула".

    – Наш первісний задум, на основі якого ми писали книгу, був пов'язаний із сучасністю. Історія Віри, яка приїздить до Стуса, вона з сучасності, – говорить Сергій Дзюба. – У сучасності зустрічаються молода жінка з Вірою. Власне, ця жінка доглядає важкохвору Віру, і Віра розповідає історію загибелі Стуса, а все інше – це спогади цієї жінки, наша героїня дещо знає про Стуса.  У книзі все починається і закінчується в сучасності. 

     

        Автор книги та сценарист Артемій Кірсанов, додає, що вони намагалися акцентувати увагу на певних символах, на глибині образів.

     – У цій історії ми побачили боротьбу людини з системою, або навпаки – боротьбу системи проти людини. Ця тема в мистецтві постійно займає одну з ключових позицій, постійно такі фільми опиняються в центрі уваги. Стус – це та людина, яка боролися за те, щоб бути людиною, не згинатися, стояти прямо. Такі люди завжди викликатимуть повагу, – наголошує Артемій Кірсанов. – Головне завдання, яке стояло перед нами з Сергієм, як авторами фільму і книги – це викликати емоції. Перш за все, художнє кіно має викликати емоції.

           

      Всі, хто працював над фільмом прагнули створити фільм, аби люди дізналися, що Стус ще був і батьком, і коханим, і другом, що у нього було життя, і воно було наповнене. Творці фільму «Заборонений» в один голос запевняють, що життя Василя Стуса було настільки цікавим, що можна зняти серіал. І власне, саме зараз митці мріють створити телевізійну версію фільму, адже не всі матеріали увійшли в обмежену хронометражем стрічку. Сьогодні, за словами творців фільму, не вистачає коштів для того, щоб завершити роботу над телевізійною версією. Відтак, якщо кіно добре піде в кінопрокаті, то буде аргумент, щоб довести державі, що фільм вартий уваги і тоді можна звернутися по допомогу у фінансуванні розширеної телевізійної версії. 

    

   Варто зазначити, що загальний бюджет фільму «Заборонений» склав 38 млн 100 тис гривень, з яких близько 50% профінансувала держава (19 млн 50 тис грн), а всі інші кошти надали інвестори. 

     

     – Якщо ми не будемо в Україні знімати кіно про українських патріотів, то у нас зникне самоідентичність, культура, мова і взагалі все, – наголошує продюсер фільму «Заборонений» Артем Денисов. –   Ми хочемо довести, що на українське кіно, про українських героїв ідуть, воно користується попитом, увагою, його чекають. У нас в Україні є ще сотні, тисячі кіногероїв, постатей, про яких варто відзняти кіно. Держава мусить підтримувати кінематографістів, які хочуть робити кіно про таких значимих персон як Стус, інших поетів, інших героїв.

 

       Від себе додам, що і фільм, і книга безперечно варті уваги. Попри критичні зауваження, стрічка «Заборонений» – це наше українське кіно, про українського героя, історію якого прийшов час відкрити світу і ми мусимо свідомо підтримувати своє українське. Українські сценаристи Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов взялися відтворити історію життя видатного українця, який є уособленням незламного духу. Роман Бровко переніс події на широкий екран і, я впевнена, ми ще побачимо розширену телевізійну режисерську версію. Дмитро Ярошенко, за словами людей, які знали Василя Стуса, блискуче впорався з роллю. До речі, Левка Лук’яненка у стрічці зіграв актор Черкаського Театру Шевченка Михайло Кондратський. Можемо лише уявити, яких зусиль приклав Артем Денисов, щоб віднайти фінансування фільму.

      Окремо зауважу, що книга «Заборонений» має бути у кожній шкільній бібліотеці та у шкільній програмі. Не можу оминути увагою мову, якою виплекана книга. Мова у книзі тішить, дражнить, вимальовує образи, торкається серця, лоскоче уяву і розбурхує спрагу до українського слова. Можливо, такого ефекту додає поезія Василя Стуса, якою автори збагатили своє видання, та взявши до рук книгу, не можливо її відкласти, не перегорнувши останньої сторінки.