Макс Кідрук: "Де немає Бога" – книга не про авіакатастрофу

   
    Перегорнувши останню сторінку нового роману Макса Кідрука «Де немає Бога», вкотре переконалася, що книга відчувається по-іншому саме після авторської презентації. 
    До приїзду Кідрука з презентацією роману, вже перечитала кілька десятків відгуків, які відбили у мене охоту братися за книгу, тож на творчій зустрічі я більше чекала дебатів Макса з читачем та відстоювання своєї авторської позиції. Але перші слова Кідрука про те, що книга – не про авіакатастрофу, та запальний лікбез Макса про американський футбол і його спорідненість з шахами за інтелектуальним показником та ще деякі деталі в романі, на яких письменник акцентував увагу – розпалили в мені нестримну цікавість з домішками скептицизму (після «Твердині» у мене виникло чимало запитань до автора) взяти до рук «Де немає Бога». 
     
   Відверто скажу, що книга мене неочікувано вразила багатьма речами. Саму авіатрощу я вже сприймала, як своєрідну платформу для знайомства з героями роману та їхніми долями, їхніми «скелетами з шафи» та особистими «богами». Якщо уважно читати книгу, можна прослідкувати навіть певні зв’язки головних героїв один з одним, зрозуміти, що все, що з ними відбувалося має сенс і чітку логіку. Окремий респект письменнику за (тільки можу уявити, яку кіпу матеріалів він перелопатив) кропітку роботу з досліджень будови літаків, політичних перегонів, законів Тайланду, матчів американського футболу, релігійних конфесій, людського організму та його поводження у високогірних умовах та ще купу всіляких нюансів, аби змалювати читачу реалістичну картину буття, змусити замислитися над власними вчинками та стосунками з сім'єю, друзями, іншими людьми, правомірністю фахової діяльності. Якщо у деяких читачів виникали питання стосовно доцільності надмірної уваги приділеної американському футболу, чи експлуатаційній історії Боїнга, або ж неприйняття врятованого героя, то для мене особисто всі ці пазли склалися в чітку картину нашого світосприйняття. 

    «Де немає Бога» - сильна книга, яка демонструє наслідки людських вчинків, попри те, що кожен сподівається на Бога. На жаль, ще не всі книги Макса Кідрука прочитала, але відчуваю, що дотепер це найкраща його книга. Письменник розвивається і яскраве підтвердження цьому на сторінках його творів.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

«Доця» – книга одночасно і про війну, і не про війну

Фестиваль «Холодний Яр-2021» запалив новий вогонь у серцях нескореної нації

Черкаський Театр Шевченка провів глядачів життєвими стежками Лесі Українки