У вирі мистецьких подій

       Після авторської презентації книги «Доця» на третьому Черкаському книжковому фестивалі   та спілкування з письменницею Тамарою Горіха Зерня й видавчинею Іриною Білоцерківською , яка посприяла виходу роману в світ у своєму видавництві «Білка», не могла дочекатися, коли ж залишуся сам-на-сам з історією, про яку вже так багато чула.     З перших сторінок «Доця» полонила неймовірно красивою мовою, глибиною кожної фрази, що потрапляла прямісінько в серце і впевнено пускала коріння в душі. На початку роману дуже хотілося, щоб історія Доці була схожою на історію казкової Попелюшки, або історію героїнь Сідні Шелдона, де жінка з нуля досягає небувалих кар’єрних висот, або походила на історію Віани Роше – героїні книги Джоан Гарріс «Шоколад», яка спромоглася змінити свідомість жителів французького містечка, зі щасливим фіналом… Хотілося… Але я знала, що «Доця» Тамари Горіха Зерня не вигадка, що у кожного героя є реальний прототип, а кожна ситуація чи діалог, описаний у кн

    Озброївшись рецептом "споживання" нового роману Макса Кідрука від самого автора та смартфоном із заздалегідь завантаженим додатком, взяла до рук «Доки світло не згасне назавжди». Зізнаюся, що трохи переймалася, що цього разу на читання піде більше дорогоцінного часу і додаток буде відволікати від основного сюжету, та поклалася на слова Макса, який зауважив, що « г оловне, щоб спілкування з книгою приносило насолоду. Час не важливий, важливо, аби    ви кайфували від історії ».      У результаті, на роман із доповненою реальністю витратила ті самі два дні, як і на всі попередні твори Макса Кідрука, адже, перегорнувши першу сторінку, не можна відірватися допоки не наштовхнешся на післямову автора та слова вдячності всім людям, які так чи інакше причетні до створення книги. А ще мені спало на думку, що досить символічно створити «доповнену реальність» до роману, в якому, власне, і йдеться про «доповнену реальність».     Після прочитання, чи то пак «споживання

    Після появи на широких екранах фільму режисера Зази Буадзе за сценарієм Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова «Позивний Бандерас» , з’явилася інформація про вихід в друк у видавництві Фабула однойменної книги, авторами якої виступили сценаристи стрічки.

        Перегорнувши останню сторінку нового роману Макса Кідрука «Де немає Бога» , вкотре переконалася, що книга відчувається по-іншому саме після авторської презентації.      До приїзду Кідрука з презентацією роману, вже перечитала кілька десятків відгуків, які відбили у мене охоту братися за книгу, тож на творчій зустрічі я більше чекала дебатів Макса з читачем та відстоювання своєї авторської позиції. Але перші слова Кідрука про те, що книга – не про авіакатастрофу, та запальний лікбез Макса про американський футбол і його спорідненість з шахами за інтелектуальним показником та ще деякі деталі в романі, на яких письменник акцентував увагу – розпалили в мені нестримну цікавість з домішками скептицизму (після «Твердині» у мене виникло чимало запитань до автора) взяти до рук «Де немає Бога».          Відверто скажу, що книга мене неочікувано вразила багатьма речами. Саму авіатрощу я вже сприймала, як своєрідну платформу для знайомства з героями роману та їхніми долями, їхніми

             Тішуся з того, що скористалася нагодою познайомитися з новою книгою Артема Чапая «The Ukraine» незадовго до презентації збірки в Черкасах. «The Ukraine» Артема Чапая потрапила до довгого списку премії Книги року BBC-2018 і, звичайно ж, зацікавила мене і як журналіста, і як мандрівника. Знаючи, що досвід отриманий від авантюри автора проїхати Україну від Заходу до Сходу і побувати там, куди не ступає нога звичайного туриста, закарбований на сторінках його збірки, я з нетерпінням відкрила книгу і поринула в мандрівку Україною…        Коли я працювала в одній із програм Посольства США в Україні, то щоразу, під час першої офіційної зустрічі з новоприбулими американцями, керівники програми урочисто проголошували: Ukraine welcomes you! Далі йшов інформаційних відступ про те, що Україна – це молода самостійна незалежна монолітна держава, хоча й третього світу, і називати її the Ukraine не годиться, а треба виконувати свою місію і фахово допомагати українцям розвивати сво

    Чимало книголюбів вже запитували мою думку про книгу "Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан" . Ну що ж, тримайте: Неупереджений відгук на психологічний трилер Андрія Любки «Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан»