У вирі мистецьких подій

            Після п’ятирічної перерви на сценічному майданчику Черкаського театру ляльок знову запанували пристрасті на тлі кохання та ревнощів. Експериментальна постановка  "Salut, jealousy, або Привіт, ревнощі!"  Наталії Семенової після певних трансформацій, спричинених режисерським баченням Володимира Радька, відтепер має намір посісти чинне місце у дорослому репертуарі лялькарів. Поетична фантазія на основі віршів черкаського поета Олексія Юріна, поетеси з Івано-Франківська Ліни Петляк та авторських пісень актора Олександра Швидкого порушує одвічну тему кохання. Кохання у виставі, як і годиться за класикою жанру, зіткане із мережева сподівання, розчарування, зітхання, страждання…      – Ця вистава про любов, як, власне, і все навкруж нас про любов. Будь-яка вистава, будь-який твір будується навколо любові, яка має перемагати. У назві нашої вистави є слово ревнощі, які завжди супроводжують любов, і від цього нікуди не дітися, – пояснює режисер Володимир Радько. Щойно піді

  « Це був носоріг, ну, звичайно, це був носоріг!.. »   20 листопада 2022 року у Черкаському театрі Шевченка з аншлагом пройшов першопоказ трагікомедії абсурду «Носороги» Станіслава Садаклієва за п'єсою французького письменника і драматурга румунського походження Ежена Йонеско.  Так склалося, що після анексії Криму у червні 2014 року комедію абсурду «Сніданок з ворогом» за твором Фернандо Аррабаля «Пікнік» у Черкасах поставив режисер-переселенець із українського півострова Антон Романов, а через 8 років війна підштовхнула звернутися до  театру абсурду головного режисера Черкаського театру Шевченка Станіслава Садаклієва. Адже цей жанр за допомогою мистецьких засобів дозволяє оголювати нерви життя, піднімати на поверхню глиби реалій сьогодення, спонукає до занурення у пекло особистих вагань і сумнівів, змушує прислухатися до голосу власного сумління та ставати на боротьбу зі своїми одвічними страхами.       – Свого часу абсурдисти зробили революцію в драматургії. П'єса Йонеско «Н

              На відкриту зустріч запросив журналістів директор-художній керівник Черкаського театру Шевченка Петро Ластівка, аби розповісти черкаській спільноті, чим сьогодні дихає обласний храм Мельпомени, які перепони мужньо долає та як планує розвиватися найближчим часом.    Вже другий місяць колектив Черкаського театру Шевченка гостинно вітає глядачів у стінах свого рідного оновленого  приміщення. За цей час шанувальники мали змогу відчути смак концертних («Україна-Європа» та «Зоре моя вечірняя»), комедійних («За двома зайцями», « Жіноча логіка », « Обережно – жінки », « Тестостерон, або гормон кохання »), драматичних («Украдене щастя»), трагедійних («Сад Гетсиманський»), оперних («Наталка Полтавка») та дитячих постановок і монодрами «Анна Київська – Королева Франції».     Три прем’єрні покази драми « Украдене щастя»  за твором Івана Франка у сучасній постановці головного режисера театру Станіслава Садаклієва  зібрали аншлаги. На черзі вихід прем’єри «Сто тисяч»   Петра Ластівки  

    Сьогодні чи не в кожному українському театрі чільне місце в репертуарі посідає «Украдене щастя», просякнуте драматизмом особистих історій героїв, глибиною характерів та самобутньою красою мови.  Віднині своє «Украдене щастя» за творами Івана Франка в оригінальній постановці головного режисера Станіслава Садаклієва , сповненій креативних режисерських та сценографічних рішень, оселилося в Черкаському театрі Шевченка.     За свідченнями Вікіпедії , в основу драматичного твору «Украдене щастя» Іван Франко поклав народну «Пісню про шандаря», один із варіантів якої записала приятелька Франка Михайлина Рошкевич 1878 року від селянки Явдохи Чигур у селі Лолині Долинського повіту. Після нескінченних цензурних удосконалень 15 листопада 1893 року постановку п'єси Франка на сцені театру товариства «Руська бесіда» здійснив Кость Підвисоцький, який і виконав роль Миколи Задорожного. Анну тоді грала Антоніна Осиповичева, а Михайла Гурмана — Степан Янович (батько Леся Курбаса). До кінця  1893

        Ярослав Мудрий, Анна Київська, Тарас Шевченко, Семен Гулак-Артемовський, Тодось Осьмачка, Василь Симоненко.... 24 березня 2021 року скарбничка видатних українських постатей, державотворців, втілених у Черкаському Театрі Шевченка, збагатилася Лесею Українкою. До 150-ї річниці від дня народження української поетки, письменниці, перекладачки, фольклористки, культурної діячки, відчайдушної патріотки режисер Павло Гончаров здійснив свою давню мрію – поставив виставу-притчу «ЛесЯ Українка» на сцені академічного театру.     У мить, коли гасне світло і залу огортає темрява, у яскравому промені з’являється Леся Українка, поволі крокуючи залою і ведучи   інтимний діалог чи то з власним сумлінням, чи з внутрішніми демонами, чи зі своїм чоловічим «Я», чи, може, з Господом Богом. Мимоволі глядачі стають свідками оголення душі Лариси Косач-Квітки, душі жінки, яка втомилася від одвічної боротьби, жінки, яка прагне любові, жінки, яка готова до сповіді... Ця сакральна розмова стає порталом

      Чуттєвий, інтимний, літературно-поетичний вечір до 150-го дня народження Лариси Косач-Квітки, відомої світу на ймення Леся Українка, влаштував Черкаський Театр Шевченка в атмосферному залі Данила Нарбута Черкаського Художнього музею.    Актори театру: Олена Ластівка, Тетяна Крижанівська, Тетяна Гребень, Анастасія Бринько, Катерина Олейнікова, Микола Зайнчківський та Павло Гончаров разом із глядачами крок за кроком проходили Лесиними життєвими і творчими стежками - від народження до останнього подиху.      Магічним мереживом у біографічні полотна Лесі актори майстерно вплітали візерунки її творчості, поетичні присвяти рідним - « Надія » , втраченим ілюзіям - « До мого фортепіано » , коханим - « Не жаль мені »  та « Я не кохаю тебе » , стосункам музи та поета - « Музині химери », жіночій долі - « Жіночий портрет » ...      Максим Славінський ,   Н естор Гамбарашвілі , Климент Квітк а , Сергій Мержинський.... Ці чоловіки посідали особливе місце у житті Лесі Українки, запалюючи в ї