«Украдене щастя» – перша прем’єра в оновленому Театрі Шевченка зібрала аншлаг

   Сьогодні чи не в кожному українському театрі чільне місце в репертуарі посідає «Украдене щастя», просякнуте драматизмом особистих історій героїв, глибиною характерів та самобутньою красою мови.  Віднині своє «Украдене щастя» за творами Івана Франка в оригінальній постановці головного режисера Станіслава Садаклієва, сповненій креативних режисерських та сценографічних рішень, оселилося в Черкаському театрі Шевченка.

    За свідченнями Вікіпедії, в основу драматичного твору «Украдене щастя» Іван Франко поклав народну «Пісню про шандаря», один із варіантів якої записала приятелька Франка Михайлина Рошкевич 1878 року від селянки Явдохи Чигур у селі Лолині Долинського повіту. Після нескінченних цензурних удосконалень 15 листопада 1893 року постановку п'єси Франка на сцені театру товариства «Руська бесіда» здійснив Кость Підвисоцький, який і виконав роль Миколи Задорожного. Анну тоді грала Антоніна Осиповичева, а Михайла Гурмана — Степан Янович (батько Леся Курбаса). До кінця  1893 року п'єсу, окрім Львова, було поставлено ще у дванадцяти містах Галичини, де вистави мали сценічний успіх, за словами Франка, завжди і скрізь там, де її добре грали. 

     У Черкаському театрі Шевченка відомий багатьом українцям літературний любовний трикутник «Микола-Анна-Михайло»  бере у полон глядача від першої миті: магія світла, музики, трансформації декорацій, Франківського слова, акторської гри – кожна деталь збуджує уяву і тримає в напрузі до самого фіналу.

Фото з ФБ сторінки Черкаського театру Шевченка

       Постановка Станіслава Садаклієва не залишає питань, але залишає післясмак та простір для особистої фантазії. Режисер у виставі виводить на поверхню підступних демонів (Тетяна Грама та Олексій Клименко)  – фантасмагоричні сили, які спокушають, водять по краю прірви, проникають у думки, просотуються у серце,  ведучи одвічну боротьбу за душі. Упродовж вистави герої відчайдушно чинять опір: своїм бажанням, почуттям, сумлінням, громадській думці,  нормам суспільства, особистим демонам… Внутрішні баталії героїв, окрім акторської майстерності, на театральній сцені яскраво підкреслюють хореографічні етюди, у яких мова тіла, до мурашок по шкірі, виразно передає стан душі. 

Фото з ФБ сторінки Черкаського театру Шевченка

    «Щастя ніколи довго не триває. Щастя все — день, година, одна хвилина» (Іван Франко «Украдене щастя»)

      Мала нагоду переглянути два перших прем’єрних покази з різними акторськими складами… Кожен актор та актриса своїми особистими темпераментами  по-особливому забарвлюють виставу. Впевнений, жорсткий серцеїд Олександр Гуменний у ролі Михайла Гурмана не залишає Галині Купрієнко у ролі Анни ані крихти шансу на відмову, владно ведучи за собою… Всю палітру емоцій демонструє упродовж вистави Галина Купрієнко: смиренність, страх, сумнів, любов, пристрасть, відчай, зневіра, божевілля. У той час, як Руслан Лисінський, в акторському дебюті у ролі жандарма, викликає співчуття та співпереживання за долю з Анною –  Оленою Старцевою… У ролі Миколи Задорожного Олег Телятник, відчуваючи характер свого суперника, майстерно створює гармонійний тандем із тим, чи іншим актором, вміло балансуючи емоціями. 

Фото з ФБ сторінки Черкаського театру Шевченка

   Тобто, коли ви підете на виставу «Украдене щастя», ви побачите унікальну, неповторну драму, яка покликана розвиватися, дихати, жити щоразу по-новому, по-особливому.

     Оригінальні декорації та стилізовані костюми від подружжя Сергія і Наталки Ридванецьких яскраво доповнюють візуальне сприйняття постановки.  

      За словами Сергія Ридванецького, основну декорацію вирішили зробити хиткою, як ситуація у п'єсі. З іншого боку, кидається в очі, що всі матеріали, з яких виготовлена декорації, натуральні, справжні, як почуття героїв. У льняні костюми на основі бойківського строю, зі складним драпіюванням та елементами декору, притаманними бойківщині, душу вклала Наталка Ридванецька.

    За красномовну хореографію варто дякувати Руслану Лисінському, який окрім хореографа-постановника зважився і на складну драматичну роль, з якою блискуче впорався.

      Якщо вам мимоволі забажається пришвидшити фінал (зі мною таке трапилося на першому перегляді, бо ж було цікаво, коли ж нарешті «вистрелить» сокира, яку так сумлінно точили демони упродовж вистави), не поспішайте, насолодіться грою акторів, мовою класика, костюмами, сценографією, музикою, а фінал буде, нікуди він від нас не дінеться: «Потому один кінець: всі помремо і чорту в зуби підемо» (Іван Франко «Украдене щастя»).

   Попри так і не замінені багатостраждальні тельфери, перша прем’єра в оновленому після пожежі Черкаському Театрі Шевченка відбулася, і вже в червні на глядача чекають прем’єрні покази вистави «Сто тисяч» за твором Івана Карпенка-Карого в режисерській постановці директора-художнього керівника театру Петра Ластівки. 

Публікації: Нова Доба