"The Ukraine" про справжню Україну, де живуть такі різні і такі схожі люди...

     

       Тішуся з того, що скористалася нагодою познайомитися з новою книгою Артема Чапая «The Ukraine» незадовго до презентації збірки в Черкасах.

«The Ukraine» Артема Чапая потрапила до довгого списку премії Книги року BBC-2018 і, звичайно ж, зацікавила мене і як журналіста, і як мандрівника. Знаючи, що досвід отриманий від авантюри автора проїхати Україну від Заходу до Сходу і побувати там, куди не ступає нога звичайного туриста, закарбований на сторінках його збірки, я з нетерпінням відкрила книгу і поринула в мандрівку Україною…

       Коли я працювала в одній із програм Посольства США в Україні, то щоразу, під час першої офіційної зустрічі з новоприбулими американцями, керівники програми урочисто проголошували: Ukraine welcomes you! Далі йшов інформаційних відступ про те, що Україна – це молода самостійна незалежна монолітна держава, хоча й третього світу, і називати її the Ukraine не годиться, а треба виконувати свою місію і фахово допомагати українцям розвивати свою країну. Звичайно, в 2003 році, коли я вперше була присутня на такому мовно-політико-географічному лікбезі, я розуміла, що мало хто з присутніх іноземців знав про Україну, бо ще не було революцій, політичних переворотів та інших гучних подій. Американці старалися, дуже старалися не вимовляти те кляте «The», яке час від часу таки ненароком злітало з їхніх язиків. До речі, Артем Чапай згадує представника тієї американської організації в одному з оповідань збірки ;).

Збірка оповідань Артема Чапая знову відкрила мені трохи призабуту Україну, адже під час роботи у тій посольській програмі часто доводилося подорожувати Україною і зустрічати таких різних, і водночас таких схожих людей. Той, хто чимало подорожував, добре зрозуміє мандрівні нотатки автора, впізнає знайомі місця, знову почує в голові колоритний говір певних регіонів, можливо, схоче туди повернутися ще раз, чи зателефонувати далекому другові, щоб почути його діалект та згадати спільні пригоди.

   

   Гортаючи сторінки збірки, я мандрувала мальовничими куточками своєї країни, згадала, як на Закарпатті, на полонині поблизу озера Синевір, ми злякалися ночувати, бо «минулої ночі ген під тою смерекою ведмідь задрав корову». Тож, оповідання про закарпатських ведмедів мені зайшло «як рідне», а далі з кожною новою історією все щільніше і щільніше обвивав мою свідомість дух нашої особливої самобутньої багатої України. Місцями трохи дратували російськомовні діалоги, іноді навіть хотілося героям оповідань провести роз’яснювальну роботу щодо мовної ідентичності, але ж це життя і воно є таким. Я особисто далеко на сході країни ніколи не була, але маю друзів з тих країв і завдяки автору, я, здається, тепер краще їх розумію. 

        Беззаперечно книга варта уваги. Артем Чапай майстерно складає пазли, на кожному з яких викарбувано «The Ukraine», в одну барвисту картину, де це символічне «The» стає невидимим і яскравими літерами волає слово «Ukraine».