Постійні учасники "Сцени людства"тріумфально завершили Х міжнародний театральний фестиваль

Як хочете, щоб люди вчиняли відносно вас, 

так і ви чиніть відносно них

"Нагірна проповідь"

     

 

   Останній театральний вечір фестивалю завершився сценічною версією Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки за мотивами однойменної комедії і прози Івана Тургенєва "Нахлебник",  постановка Михайла Резніковича, режисура Леоніда Остропольського.

        4 жовтня 2013 року твір російського класика вперше знайшов своє втілення на українській сцені. 

     П'єса "Нахлібник" про цинічне, нещадне,  витончене приниження бідних багатими. На жаль, пройшло більше півтора століть, а ситуація кардинально не змінилася. З часом, методи приниження лише набули інших, більш вишуканих, форм, і з цим, як і раніше, ми стикаємося на кожному кроці в повсякденному житті.

   

   За сюжетом п'єси у багатому маєтку на чужих хлібах живе бідний поміщик Кузовкін. Все життя він зберігав таємницю про те, що молода господиня маєтку Ольга, офіційні батьки якої давно померли, - його дочка. Але коли поміщик Тропачов, разом з чоловіком Ольги, умисно накачують  "нахлібника" алкоголем та насміхаються над ним, таємниця виривається з уст Кузовкіна на світ божий. Ольга та її чоловік вирішили відкупитися від горе-родича грошима задля збереження суспільного статусу та "сімейного спокою".

     Протягом  перегляду вистави емоції з шаленою швидкістю змінювали одна одну, не залишали думки й про те, що цю постановку конче необхідно переглянути не лише школярам і студентам, а й усім пересічним українцям.

     

    Вистава ставилася задовго до подій, що спонукали ту ситуацію, той стан, в якому наразі перебуває Україна.

   – У всі часи були багаті і бідні. І сьогодні саме багаті мають права і вони користуються  цими правами, знущаються над бідними, сильні пригноблюють слабких, і вони роблять це зухвало, жорстоко, безжально топчуть  маленьку людину, –

 поділився своїми думками режисер вистави Леонід Остропольський.

      Стосовно головного героя, то він може сприйматися уособленням як особистих так і загальнодержавних пороків. У когось він викликає співчуття та жалість, але ж чи не отримав він те, на що заслуговує? Чому він не приклав жодних зусиль аби спробувати працювати, чудово влаштувавшись на чужих хлібах? Порушивши Божу заповідь, він навіть не зміг зберегти  життєвоважливу таємницю, тим самим зрадивши жінку, яка народила від нього дитину…

     

   Обговорення після вистави більше скидалося на засідання чи то літературного, чи то психологічного клубу. Приголомшені глядачі благали творців вистави дати відповіді на запитання, які вони винесли з глядацької зали… На що і у акторів, і у режисера була єдина реакція: "Це ж чудово! Чудово - коли люди виходять з вистави з запитаннями без однозначної відповіді, спираючись на особистий життєвий досвід, починають сперечатися у пошуках істини".

          Сьогоднішній спектакль має надзвичайну глибину, а глядацьке сприйняття – історичну перспективу. Ця постановка театру російської драми не оповідає про події минулих днів, вона тонко викриває поведінку нинішніх "господарів" життя,   розкриває природу соціального гноблення, демонструє, як воно пригнічує і руйнує особистість як гнобителя, так і його жертви.

     Особисто я ще довго не могла піднятися на поверхню після глибокого занурення у свою підсвідомість, проводячи аналіз власного "нахлібництва"…

      Вже в червні Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки своєю постановкою буде стукати у потаємні куточки сердець жителів туманного Альбіону.

Публікації: Місто на Че