Театр став зоною відчуження?..

"Чому ми живемо в зоні,
 а інші люди живуть там — 
"не в зоні"»? 
Павло Ар’є "Баба Пріся"

 
  На "Сцені людства" черкащани побачили п'єсу відомого драматурга і режисера Павла Ар’є "Баба Пріся" в оригінальній постановці Олексія Кравчука.
    Якщо ви зайдете на сайт Львівського драматичного театру імені Лесі Українки, то побачите там наступну анотацію до вистави, жанр, якої, до речі, визначається режисером як містерія: "У драмі йдеться про сім'ю, що мешкає у Чорнобильській зоні відчуження. Головує у ній баба Пріся — героїня, що товаришує з русалками, під'їдає галюциногенні гриби і якось у війну зарізала дванадцятьох німців. З нею живуть онук і хвороблива донька, яку свого часу покинув чоловік".

     Мимоволі налаштовуєш себе на таку собі комічну (галюциногенні гриби) містичну казочку (русалки) про трохи схиблену (зарізані німці) сім’ю, яка з певних причин застрягла у Чорнобильській зоні.
      Вже через кілька хвилин розумієш, що на сцені розгортаються зовсім не казкові події, і що для героїв життя в зоні, це своєрідне сховище від оточуючого жорстокого світу: "Добре, що ми в зоні живемо…Їм до нас не добратися зі своїм покращенням… І тобі кажу, синочка, обережніше з людьми, серед них одна гадость! ", –  ділиться баба Пріся (неперевершене виконання ролі Олегом Стефаном) з онуком життєвим досвідом. Баба живе за законами природи і захистити родину – це сенс її життя. Вона бачить русалок, розмовляє з сомами, ходить на полювання і не вірить у шкідливий вплив радіації.
    
   З донькою Славою у баби особливі стосунки, вона не розуміє чому донька повернулася у зону відчуження і робить жорстку оцінку Славиному поколінню: "На тебе я крепко надіялася, та Бог не дав. Молох життя розламав все твоє покоління, воно гниле, нінашто не здатне, нещасне. Подивись навколо – тепер править твоє покоління – розпука і бездарність, більше нічого. Ми живемо в такий час, коли просто візьми своє життя, свою землю в руки і живи щасливо. Але ви не можете, ваші душі калічні, ви поламане покоління…"  Ці слова баби Прісі глибоко проникають у серце. Хочеться заперечити, та не можеш… Баба прожила на світі більше 80-ти років, вона багато чого бачила, то, може, немає сенсу з нею сперечатися…  
      Якось, під час прогулянки лісом, Баба побачила русалку… Серед білого дня бачити русалку – до біди, смертельний знак… І біда не забарилася… Тривога відчувалася в повітрі, і як би ми не намагалися вірити в те, що мудра Баба знайде вихід із ситуації, і все минеться… Доля тебе настигне, де б ти не був… Над онуком нависла смертельна небезпека… Баба все ще намагається врятувати свою кровинку, свято вірячи у материнську силу: "Задля сина можна все зробити. Якщо треба, можна вкрасти, навіть убить можна, самій згинуть, а дитя своє врятувать. Бездіяльність – самий страшний гріх". 

   
Баба Пріся навіть йде на вбивство, вбивство заради життя. Вона готова пожертвувати собою:
"Життя – це безкінечне жертвування, ти жертвуєш або іншими або собою"…
     Баба Пріся Павла Ар’є тримає модель світу.

     Павло Ар’є, коли писав п'єсу, мучився від задухи у рідній країні, тоді він ще не знав, що незабаром в Україні насправді литиметься кров і країна перетвориться в "зону". Така передбачуваність певним чином налякала драматурга і п'єса дістала право на життя вже в кількох театрах.

   Вистава "Баба" оголює нерви, змушує зазирнути у прірву людської душі, замислитися над питанням особистої зони відчуження. 
   Олег Стефан, виконавець головної ролі, ділиться своїм відчуттям зони:
"Для актора  великим стимулом є зона театру. Чи не перетворися театр у зону, яку не помічають? "

   Хочеться повернутися до визначення жанру цієї вистави. Після перегляду постановки перше запитання, яке прозвучало після виходу з глядацької зали було: "А як би Ви визначили жанр вистави?"  Мали місце відповіді: драма, соціальна драма, трилер. Автор запитання визначив жанр постановки як депресивна комедія. Що ж думають власне творці вистави?  Для режисера це – містерія, сам драматург вважає, що він написав трагікомедію. У кожного своє бачення жанру, своє розуміння "зони відчуження" і особисте розуміння виходу з цієї зони.
      Павло Ар’є для своїх героїв вибрав смерть: смерть як частину життя, як шлях для втечі від недосконалості суспільства, як порятунок. За допомогою секретної лінії метро герої переходять у інший світ, де вони вільні, можуть їхати куди хочуть і робити все, що забажають…  


Публікації: Місто на Че

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

«Доця» – книга одночасно і про війну, і не про війну

Фестиваль «Холодний Яр-2021» запалив новий вогонь у серцях нескореної нації

Черкаський Театр Шевченка провів глядачів життєвими стежками Лесі Українки