"Якщо у творчої людини немає підтримки сім’ї, то або сім’я розпадеться, або творчість", – Лана Ра

    

Дві творчі родини
(праворуч - виконавець ролі Птаха, актор Павло Гончаров)

     Чим класні книжкові фестивалі, а тим, що ти можеш до очманіння вдихати п’янкі аромати книжкових сторінок, гортати такі різні на дотик видання, спорожнювати гаманець в обмін на цілий світ, який ховається за м’якою, чи твердою обкладинкою, тусити в колі однодумців, зустрічатися з друзями, обмінюватися новинами та творчими ідеями, робити купу фотографій, хапати враження, слухати гостей події, ходити на презентації, брати участь у майстер-класах, слухати музику, колекціонувати автографи, – словом, робити все, чого забажає спрагла до літературних тусовок душа.… 

    Третій Черкаський книжковий фестиваль щедро пропонував літературним гурманам та шанувальникам увесь вищенаведений спектр приємних творчих утіх, а мені ще й випала чудова нагода розвіртуалитися з талановитою письменницею, сценаристкою, драматургинею, художницею Світланою Конощук, відомою у мистецьких колах за сонячним йменням Лана Ра.  

"Королева загублених ґудзиків"

    На початку цього року, у лютому, у Черкаському Театрі Шевченка із шаленим успіхом пройшла прем’єра казки-мюзиклу «Королева загублених ґудзиків» Олеся Павлютіна за п’єсою Лани Ра, а мій блог про ґудзи-виставу і поклав початок нашому зі Світланою мережевому знайомству. Відверто кажучи, слідкуючи за творчою діяльністю Світлани Конощук у соціальній мережі, згорала від бажання поспілкуватися з неймовірно багатогранною особистістю, адже Лана Ра встигає і книги писати, і сценарії для анімаційного серіалу «Моя країна - Україна», і п’єси, як для дітей, так і для дорослих, і зустрічатися з дітлахами на різноманітних літературних заходах, форумах, фестивалях… А ще, як будь-якій жінці, треба віднайти час для родини… 

    Третій Черкаський книжковий фестиваль подарував нагоду не лише  побувати на презентації мультфільму та книги про непосидючого кота Воркота, а й поспілкуватися зі Світланою та з її сином, актором Євгенієм Конощуком, який бере активну участь у презентаціях, та познайомитися з чоловіком Світлани, її вірною підтримкою – Вадимом.

Знайомство з Птахом - Сергієм Бобровим

    Шкода тільки, що у Черкаського Театру Шевченка не вийшло влаштувати показ «Королеви загублених ґудзиків» у дні книжкового фестивалю, аби авторка п’єси змогла поспілкуватися з дітворою та переглянути музичну казку. Натомість, Світлана Конощук познайомилася з черкаськими акторами, виконавцями ролі Птаха Ґудзиніто – Павлом Гончаровим та Сергієм Бобровим. Павло Гончаров навіть виконав уривок із пісні Птаха під час творчої зустрічі Лани Ра з дітлахами. 

  Упродовж трьох фестивальних днів творча родина Світлани Конощук була активним учасником книжкового фестивалю: Лана Ра з сином Євгеном влаштовувала веселі читання «Щоденника котячих мандрів», переглядала з юною аудиторією серії мультиплікаційного фільму «Моя країна – Україна» та не шкодувала уваги, усмішок, обіймів  і  автографів біля презентаційного стенду Новаторфільм, за яким пильнував чоловік Вадим. Власне, біля стенду, де всі охочі могли поговорити з авторкою та придбати яскраві книжечки видавництва Новатор фільм: «Щоденник котячих мандрів», «Як розвеселити самотність», чи «Професіонали», нам і вдалося поспілкуватися, оскільки Світлана не хотіла відходити далеко, нехай навіть для інтерв’ю, адже за той час якийсь юний читач міг залишитися без автографа авторки. 

Світлина з ФБ сторінки Лани Ра
"Спілкування з юними черкасцями"

    – Мені дуже подобається спілкуватися з дитячою аудиторією, ми з ними знаходимося на одній хвилі. Вони не брешуть і відкриті до запитань. Мені цікаво грати з дітьми, цікаво їх навчати, з ними хочеться поділитися тим, що маєш, – лагідно і з посмішкою говорить про дитячу публіку Лана Ра. –  Я вважаю, що написання – це дар.  Коли приходять ідеї, хочеться ними поділитися з дітьми, щось таке дати, щоб відкривалося серце. Головне, щоб у наших дітей відкривалося серце,  щоб вони могли іти далі, бо вони – наше майбутнє, і хочеться щоб це майбутнє було світлим, добрим і відкритим. З дорослою аудиторією мені не дуже комфортно, хоча я пишу і для дорослих, наприклад, вистава «На Межі», за моєю п’єсою «Невчасно», у якій грає син Євгеній Конощук. Коли дивлюся виставу для дорослих, не завжди можна вгадати думки і передбачити реакцію.

   Тож, не відходячи від каси, тобто від презентаційної локації Новаторфільм, ми і поспілкувалися з сонячною Ланою Ра, у той час, як Євгеній з Вадимом взяли на себе відповідальну місію розважати дітлахів, зацікавлених яскравими книжечками та анімаційними персонажами.

Лано, чи пам’ятаєте Ви свою першу книжку?

   Першу книжечку я зробила сама у шестирічному віці. Це була збірочка віршів  із авторськими ілюстраціями.  Мій тато художник, він навчав нас сестрою малювати. У дитинстві батьки робили акцент саме на малювання, тому малювати я вміла. Тож, я сама вирізала свою першу книжечку, і моя власна книжечка стояла на поличці з усіма дитячими книжками. А друковане видання вийшло, як результат співпраці з дитячою газетою, і це були «Математичні пригоди».

Що стало поштовхом для переходу на інший рівень, спонукало до написання сценаріїв? 

   Син Євген сказав, що він вже виріс з моїх книжок, і оскільки навчається на актора, то треба якось себе переформатувати і не просто писати казки, а треба писати сценарії, щоб він міг ставити драматургію, або щось знімати.

Коли Ваші роботи, вже у ролі драматургині, почали втілюватися на сценічних майданчиках?

    Я не жадібна, і викладаю свої твори в інтернеті у вільному доступі. Для мене стало справжнім сюрпризом, коли я дізналася, що дитячі колективи почали ставити мої вистави. Першими втілили мої п’єси на сцені колективи з Росії, ще, здається, у 2011 році. Там поставили вистави за творами «Ґудзи-мудзи – Королева Країни загублених Ґудзиків» та  «Бабки-Їжки та Листопад», а в Україні дитячі вистави за моїми п’єсами почали ставити лише 3-4 роки тому. Мені було дуже незвично збагнути, чому в Росії, де стільки своїх авторів, обирають саме мої казки, але це, звісно, приємно.  Якщо говорити про українські академічні театри, то  мої герої з’явилися на сценічних майданчиках Черкаського, Одеського, Чернігівського театрів.

Чи легко знаходити спільну мову з режисерами, які беруться до постановки Ваших п’єс? 

   Перед тим, як щось ставити, ми особисто спілкувалися з режисером  Одеського театру, з режисером Черкаського театру Олесем Павлютіним спілкувалися телефоном.  Мені сподобалося, що ми з режисерами на одній хвилі, але окрім цього, вони відкривають і дещо інше. Наприклад, Олесь Павлютін сприймав Ґудзики, як розкритість і закритість душі людської, мені стало до вподоби таке філософське сприйняття. Взагалі я даю свої сценарії на розсуд режисера, він може вільно розкривати своє бачення. Тобто є дитина, і є її розвиток, і ріст цієї дитини залежить від соціума, від вихователя.  

Зі свого боку, син Світлани, Євгеній Конощук, висловив власну думку щодо сприйняття авторкою режисерських постановок.

   Режисер Пьотр Армяновський вирішив поставити п’єсу Світлани Конощук «Невчасно», у театрі вона має назву «На межі». Ми з актором Андрієм Лагодою найчастіше граємо її у Києві у столичній арт-студії «Темний софіт». Вони надають нам майданчик, і ми раз чи два на місяць граємо там свою виставу. Так ось, після прем’єрного показу Світлана Конощук зізналася, що писала трохи про інше, і навіть не зовсім зрозуміла, чому така назва, але з часом, десь після п’ятого перегляду, вона сказала, що задоволена тим, що відбувається на сцені, і як це все подається. 

"На межі"

Як Вам вдається поєднувати театральне мистецтво, сценарії, казочки?

    Коли пишеш казочку, одразу уявляєш, як вона буде виглядати на сцені, якою вона буде в книжці, як вона втілиться в анімаційному фільмі, бо це окремі простори, і в кожному просторі цікаво й ідея по-іншому трансформується. Один і той самий образ  стає різним. Наприклад, такий персонаж, як конячка Камелія. Конячка Камелія у мультфільмі одна, в книжці вона трошки інша, а на сцені, я думаю, образ заграє зовсім по-новому. Є п’єса про коняку Камелію, яку ще ніхто не брав для постановки. До речі, слова пісень для п’єси написав Олександр Вратарьов, а  музику – Олександр Злотник, як і для «Королеви загублених ґудзиків». 

Камелія

Хто Ваші перші слухачі, і чи буває так, що Ви вносите правки у свої твори зважаючи на реакцію аудиторії? 

    У мене є досвід, коли не було книжок, першими слухачами моїх історій були дітки позбавлені батьківської опіки, дітки з певними вадами. У межах соціального проекту ми ходили до таких діток, я читала їм свої історії, знайомила з героями, вони малювали ілюстрації. А під час роботи зі Степаном Ковалем, режисером анімаційного серіалу «Моя країна – Україна», іноді треба було повертатися, відшліфовувати певні моменти. Мені завжди це болісно робити, адже історія вже написана і вона жива, але в таких випадках співпраці мушу робити правки.

"Моя країна - Україна"

Упродовж теми, постає питання, як на Вашому шляху трапився проект «Моя країна - Україна»?

    Проект  «Моя країна – Україна» розпочинав Степан Коваль разом із Сашком Лірником. Сашко Лірник працював, здається, 8 серій, а потім почали підшуковували сценаристів, і волею щасливої долі я потрапила на студію. В цей момент другий сезон вже завершувався, і я встигла написати лише дві серії. Але це цікавий досвід. Зараз готується до виходу третій сезон, там теж декілька моїх серій в роботі, як сценаристки. Коли працювали над мультиплікаційним серіалом, Степан Коваль запитав, чи не хочу я написати книжку за цими мандрами. Книжка вийшла трохи іншою, вона не за сценаріями, тому що сценарій – це чужа думка, а до книги я підійшла більш інформативно,  краєзнавчо, більш історикознавчо, мені захотілося, щоб книга була більш пізнавальною, щоб не просто вона розважала дітей, а щоб дитина могла почерпнути ще якусь цікаву і правильну інформацію для навчання. Дуже багато було перевернуто інформації, пророблена велика робота, і відібрано саме такі речі, які зацікавлять дітей.

Як Вам працюється з власною родиною?

   Мені здається, якщо у творчої людини немає підтримки сім'ї, то або сім’я розпадеться, або творчість. І я вдячна долі, що і чоловік Вадим, і син Євгеній – актор, якого я можу «експлуатувати», мене цілком підтримують. Я підключаю сина до робити, щоб він міг зацікавити публіку. Я не вмію гарно читати, а він – актор, у акторів поставлений голос, дикція. Гамірливу дитячу аудиторію Євгеній приборкує кількома словами у цікавій для дітей інтонації. Актори вміють донести те, що автори пишуть, тому я дуже вдячна всім акторам, які можуть дітям донести необхідну інформацію. (авт. - Світлана усміхнулася в бік «Птаха» Павла Гончарова, який стояв неподалік)

Світлина зі сторінки в ФБ Лани Ра
"По дорозі на Черкаський книжковий фестиваль"

Євгеній Конощук: 

Фейсбук нагадав, що ми почали спільну роботу три роки тому, а таке враження, ніби лише рік цим займаємося. Три роки пролетіло відтоді, як ми почали їздити Україною  з презентаціями книжки.  Все почалося з того, що мама написала книжку, вже вийшов мультфільм, і прийшов час робити презентації. І оскільки це дитячий формат з невеликими розповідями, мама запропонувала прочитати якусь з цих історій. Я прочитав, і їй сподобалося, як я це зробив у різних іпостасях. Мені ж сподобався сам задум «Щоденника котячих мандрів», як подається сама історія, це – не сухий формат. Я вирішив спробувати, і мені це припало до душі, мабуть, насамперед, тому, що дітям сподобалося, і їхня реакція запалила в мені вогник. Авторку книги все влаштовує, хоча я б хотів, щоб мама, як режисер, була більш вимогливою, і критично налаштованою. Я вважаю, що саме критика наштовхує на розвиток, на самокопання і на самовдосконалення. 

Світлина з ФБ сторінки Лани Ра
"Актор у дії - читання "Щоденника котячих мандрів"

Лано, як склалося, що Ваш син Євгеній став актором?

    Я підтримувала сина у всьому. Мені ще батько говорив, що треба спостерігати за дитиною, за тим, чим вона любить займатися в дитинстві. Якщо дитина малює, пише, то потрібно розвивати талант і давати можливість реалізації. У дитинстві у Євгенія був улюблений серіал «Горець». Дідусь зробив йому меч, і Женя був у нас Горцем, натхненно відіграючи серії фільму. І коли стало питання вибору професій, Євген пішов до театральної  студії, а ми його підтримали у цьому.

Євгеній Конощук:

   Я навіть не знав, що акторству можна десь вчитися. Я думав, що хтось тебе помітив з режисерів, дав тобі тексти, ти вивчив, тебе відзняли і все – ти вже відомий на весь світ. І коли після 9-го класу стало питання, куди мені йти, мама підкинула ідею, що є театральний коледж, що там можна навчатися акторству. Тоді я подумав, якщо є такий заклад, то, так, я буду там навчатися, мені будуть давати тексти, буду їх вчити і стану відомим. Так і розпочався цей тернистий шлях професії актора. Поступив до коледжу і зрозумів, що там не лише тексти треба вчити, – все набагато глибше і цікавіше . Найважливіше – це донести людям, для чого ти стоїш на сцені, і взагалі, для чого все відбувається. Півроку тому я вступив на службу в Київський академічний театр «Колесо». Наразі не дуже активно задіяний у виставах, тому вдається поєднувати творчі презентації книг Лани Ра, виставу «На Межі» та роботу в «Колесі». 

Євгене, у такому шаленому ритмі життя, чи залишається у  Вас час на відпочинок? 

   Я весь час зайнятий.   Окрім нинішньої роботи, я пробую писати пісні, виступати, маю внутрішній вогник до біт-боксу – я це постійно роблю: на вулиці і вдома – не важливо де. Завжди виникають якісь творчі ідеї, які хочеться втілити, але часто зупиняє те, що вже багато всього є, і чи потрібно це людям. Ось це трошечки гальмує, але завдяки тому, що я нікуди не поспішаю, це дає можливість зробити значно міцніше підґрунтя саме для свого самовираження. Я вірю в те, що у мене вийде все скомпонувати, всі свої думки, можливості, все, що я хочу сказати людям, і випустити це в світ.  

   Наразі мені подобається їздити на фестивалі, завдяки проектам, з’явилася можливість подорожувати  – це і є мій вільний час. Якщо немає ніякого проекту, ніякої роботи, я не знаю чим зайнятися, мені тоді сумно, нудно і не цікаво.

Світлина з ФБ сторінки Лани Ра
"Перший день Черкаського книжкового фестивалю"

  Допоки ми спілкувалися, юні читачі та читачки терпляче чекали на автограф від Лани Ра та на пам’ятну світлину з авторкою.  Маю надію, що ще не раз вітатимемо натхненну творчу родину Світлани Конощук на Черкаській землі, і авторка, врешті, перегляне виставу «Королева загублених ґудзиків» Черкаського Театру Шевченка.

Світлина зі сторінки Лани Ра
"черкаські обіймашки"

Дитяче щастя: і світлина, і книга з автографом авторки